Глава Четверта в якій Богиня стає свідком драми

Весело наспівуючи, Шель поспішала дістатись дому. Візок підскокував на кожному камінці і одне колесо зрадницьки скрипіло. Хоч дорога і була накатана каретами, іншими возами та кіньми, усе ж це вже вважалось заміською дорогою.

Оселя, що стала їй домом, замайоріла попереду, у кінці посадки. Ліворуч від дороги, якщо виїжджати з Рітервілю, стояв невеликий будинок, а праворуч розкинулось поле. Земля, яка належала до цього будинку розташовувалась за ним і раніше уся ділянка була невеликою місцевою фермою. Та після того, як її власник добровольцем пішов на Темну Війну: скот порізали і продали, а город поріс бур’яном і ферма занепала.

Шель залишила віз біля невисокого дерев’яного паркану і торкнулась металевої калитки. Довкола її руки зробила коло іскра і згасла. Клац. І калитка була відчинена. Дівчина, мабуть, витратила більше половини запасу магії, що залишився після втечі зі столиці, на це закляття. Але воно того вартувало. Ніхто окрім Шель, не міг перетнути цього паркану та увійти всередину. Власний захист став першим пріоритетом.

Дівчина пробігла по двору і оминула будиночок. На задньому дворі був розбитий милий маленький город, а за ним збудовано нову теплицю, щоправда, каркас дістався від ферми. Тож при сильному вітрі від дошок тягнуло «минулими» власниками – коровами, свинями та курями. Але Шель гріх жалітись – адже компост та навоз вона успішно задіяла для потреб теплиці та вирощування сільськогосподарських культур.

З комори, біля будинку, дівчина дістала ніж та серп. Пройшла до теплиці, у ту частину, де, під заклеєними білим папером вікнами, росли кущові троянди. Вони полюбляли вологу та розсіяне світло. Шель видихнула із полегшенням, коли побачила, що полив, який вона змайструвала працює справно. Спочатку вона «відсипала» купу грошей за те, щоб старий чаклун підняв води підземної річки і криниця знову наповнилась. Потрібно було також щоб її води вийшли на поверхню і потрапляли у рівні канали, які прокопала Шель між грядками. Таким чином у теплиці завжди було волого.

Шель вибрала п’ять найбільших троянд і різкими рухами позрізала їх гострим серпом. Ножем зрізала шипи. Це точно для букету, а отже шипи тут не потрібні. Зрізала великі розкішні листи папороті, що росла поруч. Ромашок назбирала на полі через дорогу. А що? Ніхто й не помітить пропажу кількох, чи більше, гілок! Тим паче в дикій природі вони ростуть краще, гарніше.

Дівчина оглянула складові замовлення, зітхнула і завантажила все у віз. З собою ще взяла відро. Води набере пізніше, щоб освіжити рослини.

- Ой! Як летить час! – сонце вже почало хилитись від зеніту, тож Шель закрила калитку і поспішила на інший кінець міста.

Порожнє відро весело грохотило по бруківці та камінню. Дівчина не хотіла цього визнавати, але доклавши максимальних зусиль, щоб набрати швидкість і встигнути, вона втомилась і спітніла. Уперше, за довгий час, захотіла, щоб нарешті відчувалась та осінь!

Чим ближче до заходу сонця, тим більше усіляких комах кружляло в лісі. Мабуть, у Шель була дуже солодка кров, бо комарі її не щадили. Від комарів рятувала лаванда, але натиратись нею дорогувато! Тому, коли не треба було нікуди йти рятували й суворіші методи – часник. Натерся листями часнику, лягаєш спати і жоден комар у намет не зазирає. Мудрості військових походів позичені у солдатів.

- Ох і здивувався би клієнт! – після ранкової пригоди з перегаром, не вистачало лише пахнути часником, щоб точно запам’ятатись як власниця «найкращого квіткового магазину».

Сонце вже було низько, коли Шель нарешті дісталась кам’яного містку. Вона перейшла річку і залишила віз на узбіччі, взяла відро та спустилась до води. Швидка течія нагострила камені і дівчина, балансуючи на слизьких поверхнях нахилилась униз. Зачерпнула води і успішно повернулась на рівну землю. Та зарано зраділа, з відра вистрибнуло щось швидке, сповзло по нозі і плюхнулось на землю. Від відчуття слизьких холодних ламп Шель скрикнула і підстрибнула, відро перехилилось і невелика частина води виплеснулась прямо на сукню та чоботи.

- Ай, трясця! – дівчина сумно оглянула себе і мало не пустила сльозу. Глибоко вдихнула, намагаючись тримати себе під контролем і глибоко видихнула. – І цей поганий день матиме кінець, а завтра буде ліпше, - поки Шель переконувала себе, що все добре, підступна ящурка вже давно чхурнула у високі чагарники лісу. І можливо навіть посміювалась з лякливої селянки.

Дівчина, як могла, віджала поділ сукні, вилила воду з чобіт, опустила квіти у воду і вже більш зосереджено на дорозі, продовжила свій шлях. А залишалось не багато.

Коли Сем обрисував дорогу до «маєтку родини Крейг», Шель не зовсім усвідомила наскільки була правою у нещодавній своїй здогадці. Зараз же стоячи біля добре знайомих золотих воріт, вона кивнула вартовим, а потім широко всміхнулась.

- Я ж казав, що вам не личить.

- Вітаю, пане! Ваше замовлення, як і просили, - Шель хотіла підійти ближче до замовника, який вже очікував на неї, та гордий вороний кінь стукнув копитом об землю і трохи налякав її. – Я перепрошую за ранковий інцидент. Щоб скласти хороше враження про свою крамницю для вас знижка, - мало не крізь зуби промовила вона і дістала дві золоті монети з кишені.

Чоловік, в образі якого з ранку нічого не змінилось, окрім появи коня, знову вигнув брову і, якось без ентузіазму, подивився на гроші.

- Залиште собі. Буде плата за супровід. І свідчення.

- Свідчення? – не зрозуміла Шель.