Глава Третя в якій у Богині похмілля

Пустеля.

Дивовижне явище природи. Відсутність води, необхідної для життя та процвітання всього сущого, призвела до розколотої землі, піщаних буранів та всепоглинаючих пісків. Лише одне спасіння було для мандрівника – оазис. Острівець блаженства та надії серед розпаленого сонцем піску. Звісно, спасіння, якщо це не марево.  

Шель ніколи не бувала в пустелі, лише читала про неї. Але зараз у її роті була засуха незнаних до сьогодні масштабів. Вона ледве розліпила очі, коли ранкове сонце наполегливо стукало крізь повіки. Голова наче найважчий металевий казан. Кожен скрип ліжка дзвенів у вухах, а кожний наступний рух був важчим за попередній.

Нарешті, сівши на ліжку і сфокусувавши погляд на столі під вікном, Шель потягнулась до кухля. Ось вам і марево – порожній. Ну, як порожній, замість води записка.

«Доплату не забудь нарахувати за мій важкий труд. Тягнути тебе до дому ще та морока! Вода у ванній», - точно почерк Сема.

- «Важкий труд»! Аякже! Мабуть знову мене у віз посадив! Нічого не пам’ятаю. Скільки я випила? – дівчина витягла із кишені десять золотих монет та п’ятнадцять срібних. Підрахунок на похмілля давався важко. – П’ять кухлей пива! – нажахано вигукнула. Мда, ностальгічні вечори дорого обходяться.

Шель залишила дев’ять золотих монет на столі, а одну разом із срібними поклала в дерев’яну різну скриньку. Сама скринька ховалась в основі великої дубової шафи. Мабуть дуже давно її за допомогою магії перенесли на другий поверх, бо її об’єми не вписались би у вузькі сходи. З зовні і не скажеш, що один з нижніх ящиків можна було висунути, щоб підняти дно, де був додатковий простір. Саме тут Шель залишала срібло, щоб Сем міг взяти частину зарплатні раніше, якщо йому буде це потрібно.

З полиць дівчина взяла темно-синю сукню, бежеву сорочку та рушник. Оглянувши вчорашню коричневу сукню, по засохлим грудочками землі, підтвердила, що сюди все-таки їхала у возі. Скинула її і залишила на стільці – цю тепер тільки прати. Закріпила коси на голові заколкою, щоб не мочити.

На щастя, у ванній дійсно була набрана чиста вода. Крижана, із криниці. Шель поклала речі на табуретку і відкрила тумбочку.

- Один?! – її обуренню не було меж.

Вона сподівалась розслабитись у гарячій ванні і усунути наслідки випитого алкоголю, а тепер що? Лише один нагріваючий камінь. Їй потрібно було мінімум три, а краще чотири, бо ранки вже прохолодніші. Звісно набагато дешевше поставити пару відер води на піч, нагріти і тоді вже вилити у ванну, але це б зайняло багато часу. Та і у кімнаті над крамницею для цього треба неабияк заморочитись. Будь-які магічні речі коштували дорого, а у далекому Рітервілі, де на все місто був один старий маг тим паче! Торговці, що возили усіляке зі столиці не могли ціни на них скласти!

Шель важко зітхнула, розуміючи, що доведеться витратитись. Взяла останній нагріваючий камінець і бултихнула у воду. Він засяяв червоним світлом, коли торкнувся води і з тихим стуком опустився на дно. Шель зняла сорочку і, щойно сяяння згасло, застрибнула у ледь теплу воду.

- Це краще ніж крижана. Допоможе прокинутись, - втішала себе швидко купаючись.

Закінчивши ранкові процедури, дівчина лише встигла заколоти шпильками коси в два баранчика по боках та кинути золото в кишеню. Часу переплітати вже не було – сонце пройшло половину до зеніту, а крамниця і досі зачинена! Вдягнувши свої чоботи, Шель стрімголов помчала униз.

Семюела тут явно не було. Дівчина розкрила занавіску і впустила сонячне світло крізь вікно. Хутко пробіглась з віником, змітаючи пелюстки та листя, що опали. В такі дні усе робилось на швидкуруч і з думкою: «Хоч би не було прискіпливих клієнтів!»

Шель за звичкою відкрила на себе двері і, під звичний «дзеленьк», різко вимела пил та сміття на поріг. Ну, точніше на поріг, де стояли чиїсь чоботи… І в ці чоботи був хтось взутий. Погляд дівчини пройшовся від взуття, по низу коричневого плаща вгору, вичепив чорні шкіряні рукавиці і зупинився на чоловічому обличчі в каптурі, що здивовано дивилось униз.

- Ой, матінко! – від неочікуваності і легкого переляку Шель аж відстрибнула. Чоловік просто дивився на сміття на своєму взутті і кліпав очима. – Вибачте, пане! Я просто н-не знала, що там хтось є! Я не навмисно, клянусь!

- Стою тут від самого ранку, - голос у нього був доволі низький і грубий, але він просто озвучив це як факт. Без претензії, радше зі збентеженням. – Мені сказали це найкращий квітковий магазин у Рітервілі.

- Так-так. Що ж ви… Е-е-е… Не стійте на порозі, - на цих словах блакитні очі зі здивуванням глянули прямо на неї, а одна брова злетіла вгору. Дійсно, не найкраща фраза, щоб згладити кути. – Проходьте, розкажіть, що шукаєте! Для вас зробимо усе можливе!

Чоловік окинув Шель прискіпливим поглядом. Вона не могла зрозуміти, який висновок він зробив, але високо піднявши ногу, переступив залишки сміття і ступив всередину. Дівчина пересмикнула плечима, коли той пройшов поруч. Відчувалась якась холодна енергія від нього. Та взявши себе в руки, вона двома рухами все ж таки вимела пилюку і повернулась до горе-клієнта.

- Мене звуть Шель Веста, я власниця цього магазину, - вона натягнула свою найширшу і, на її думку, найщирішу усмішку. - Чи можу я дізнатись, хто відрекомендував мене?

- Не можете, - знову цей холодний тон і погляд.