Глава Друга в якій Богиня п’є та ностальгує

Шель залишила свій візок за рогом дерев’яної будівлі. Таверна Рітервіля була майже в центрі міста. Ну, це був той заклад, в якому не було розбійників і порядок тут контролювала міська варта. Навіть саджала деяких розбишак до дільниці, щоб вони там протверезіли до ранку. А шановних панів з почестями та комфортом доставляла додому до розгніваних дружин. Тут не було дівиць легкої поведінки. Цей заклад «окультурили», але сталось це відносно недавно. Можливо рік чи півтора тому.

Дівчина ще пам’ятала, як страшно було тут бродити вночі. Вперше прибувши у місто, вона одразу попрямувала сюди. Час був пізній, вона виснажена, дощило. Сподівалась знайти тут прихисток, взяти кімнату, а зранку розбиратись що до чого. Та у закладі її зустріли непривітно. «Незнайомка, що приїхала заробляти власним тілом на бувалих вояках, що повернулись додому», - так подумали ті, хто там знаходився.

Власник швидко спровадив Шель назад під дощ, бачачи реакцію пияк та розбійників на нове обличчя. «Біжи до лікарні або церкви і якнайшвидше. Мені проблеми не потрібні, але за тебе на цих вулицях ніхто не вступиться. Навіть міській варті не довіряй», - отака дуже «оптимістична» порада. Не те, щоб Шель потребувала чийогось захисту, але покинувши столицю не була певна у своїх силах.

Тоді їй пощастило натрапити на адекватну міську варту – молодий хлопчина, мабуть новобранець, та вже літній чоловік. Шель буквально влетіла в них, бо порадою «біжи» - скористалась. Світло ліхтарів відлякало двох бридких кремезних чолов’яг, що вирішили переслідувати дівчину.

Міська варта не стала записувати дані дівчини. Коли та назвала «своє» прізвище, чоловіки сумно зітхнули і співчутливо відвели очі. Вони провели Шель до її нової домівки на краю міста та допомогли нести кілька валіз, розпалили багаття в каміні. Дівчина сльозно наполягла, щоб міська варта залишилась, бо раптом хтось побачить світло у давно закинутій домівці і вирішить напасти на неї. Та щоб не було розпитувань прикинулась сплячою. З першими променями сонця міська варта полишила будинок і, лише провівши їх, Шель справді заснула.

Усе це було не так давно, але вже ніби вічність пройшла.

Дівчина зняла робочі рукавиці і залишила їх у візку. Двері таверни завжди були відчинені в теплу погоду, тож вона спокійно пройшла всередину. Людей було ще не багато, група конюхів вечеряла, хтось лише замовив, старий вусань, дід власника, читав місцеву газету вголос, а група з юнаків уважно слухала.

- Скоро розпочнеться новий набір у міську варту. Чоловіки віком від шістнадцяти до двадцяти чотирьох років запрошуються для проходження фізичної підготовки та перевірки особи, - він читав розтягуючи літери, а молодики довкола уважно всотували кожне речення.

Шель прослизнула на своє звичне місце за баром з самого краю, ближче до кухні – хороший кут огляду, а от її мало хто побачить. Замовила печену картоплю та пиво і протягнула золоту монету, накривши долонею. Власник розуміюче забрав платню і крикнув на кухню, паралельно наливаючи з бочки пиво.

- …навіть у варті зміг порядок навести. І бандитів в околицях поменшало, а роботи для містян стало більше! Шахти відновлюють. Безпеку покращують – з самої столиці найняли чарівників та науковців! І це все він зробив не приїхавши! Уявіть, що тепер буде?

- Що буде, що буде? Податки збільшить! Щоб вояків колишніх утримувати і ту ж варту! А нам, простим селянам, що робить? Коли не буде чим платити, то ця ж варта і почне у вас врожаї відбирати!

- Я чув, що планують гірські дороги прокласти, ну, щоб торгівлю з сусіднім королівством налагодити. Кажуть у них медицина добра, але холодніше там, земля погана, то можна буде наші товари вдвічі дорожче продавати.

- Ага! А як їхати туди? Як? То ж треба і віз купляти, і коней утримувать!

- Ну чого ти?! Місцеві стайні відновлюють. Не чув? Можна буде у міста брати і коней, і віз, і карету, якщо вже треба! А потім повертати. Плата кажуть менша, ніж утримувати самим. А як захочеш, то викупиш!

- От нехай тільки приїде цей управитель, - злосно з піною у рота процідив один з чолов’яг, що розмовляли неподалік за столиком. – Нехай! Неха-ай! Я йому розкажу на які гроші варту утримувати!

- Ха-ха! Ти спочатку до проклятого палацу підберись! Ти ж його як вогню боїшся, а це нова оселя управителя! - двоє зареготали, третій щось пробубнив ображено. – Можна буде тепер і овочі, і картоплю, і курятину продавати в палац. Свиту ж точно привезе! А годувати всіх треба!

«То от звідки цей галас!» - новий управитель був призначений трохи більше, ніж рік тому і за цей час ще ні разу не показувався у Рітервілі.

Спочатку місцеві лаяли його на чому світ стоїть! Та згодом, прибув новий назначений ним Капітан міської варти та загін офіцерів і справи почали налагоджуватись. Розбійників справді поменшало в околицях – боялись вони зіткнутись у бою з колишніми лицарями Темної Війни. Званням їх не просто так нагородили і не абихто, а сам король із кронпринцем!

Прибула свита почала встановлювати нові порядки. Старий управитель просто зник, ширились різні чутки: втік, раптово помер, у в’язниці, страчений… Людям тільки дай попліткувати і не таке вигадають! Для Шель було головне, що оплата за крамницю не збільшилась і що ніхто не допитувався її минулого, щоб встановити чи дійсно вона «дочка загиблого на війні офіцера».

Ця брехня дала їй нове прізвище – Веста, дала дім та землю і зробило менш підозрілою серед місцевих. Однак Шель не полінувалась вивчити історію людини у якої вона позичила прізвище. І в архіві Рітервілю власною рукою дописала долю останнього з роду Веста: «Загинув в бою, захищаючи Богиню Елеонор Маршель Сіріус Вікторію Інгу роду Веста першу свого Імені. Загинув, захищаючи королівство та світ від темряви, що могла поглинути усіх. Був вірним клятві солдата, хоробрим, розумним, чистим серцем. Похований під дубом біля руїн Магічної Вежі».