Глава Перша в якій Богиня прикидається селянкою

- Шеллі! Шеллі!

Дівчина зупинилась на тротуарі, біля крамниці. І чому це собаче прізвисько, дане місцевими дітьми, стало їй як рідне? Хоча, мабуть, воно і на краще. Ніхто не стане звертати уваги на дівчину в маленькому містечку, серед лісу та гір, якщо її ім’я – Шеллі. І зовсім інша справа, якщо це ім’я складається з чотирьох чи п’яти, додається титул і «перша свого роду».

Так простіше злитись з місцевими.

- Біжіть собі, куди бігли! – легко огризнулась з дітьми. Промовчати не могла – характер не так легко приховати, як справжнє ім’я. Головне – не перегинати, щоб не втратити важко заробленої довіри тутешніх.

Та діти тільки відповіли їй гучним сміхом і, вигукуючи придумане ними ж ім’я, побігли далі містом.

Дівчина звернула до крамниці, яку орендувала у міста. Хоч управитель містечка брав чималу суму оренди за цю занедбану будівлю – Шеллі вона подобалась. Особливо після ремонту проведеного власноруч.

Перефарбовані в яскравий жовтий, двері звично скрипнули, зустрічаючи власницю. Дзеленькнув дзвіночок і в залу линуло сонце.

Дівчина залишила двері відчиненими, пройшла всередину, поставила на прилавок корзину, яку принесла з дому, пішла в комору. Там на полицях зберігалось усіляке приладдя, а в ящиках та відрах стояли замовлення підготовлені зі вчора. Шеллі надягла свій улюблений тьмяний пильно-блакитний фартух поверх простої коричневої сукні, надягла косинку, зав’язавши її під довгими шоколадними косами, та цупкі рукавиці.

- Не личить Богині працювати, але ми просто люди, - всміхнулась своїми карими очима до себе в дзеркалі. Рожеве, ледь помітне, ластовиння на світлій блідій шкірі, довге темне волосся, що кучерявилось від вологи приміщення – нічого божественного. – До роботи, Шель.

Дівчина хутко підмела підлогу в усій крамниці, завантажила відра на візок і набрала води із найближчої криниці на вулиці. У столиці це робили магією, але і гроші чималі брали. Та вона вже не світська дама, щоб цуратись брудної роботи. Насправді, ніколи нею не була.

Свіжа вода опинилась в піддонах для зрізаних квітів, які підуть на складання композицій. Перевіривши землю, Шель вирішила, що та придатна для пересадки і ще тиждень її не треба міняти. Усе, як вона і планувала – виставочні рослини для сільського господарства простоять в цій землі тиждень, що буде чудовим прикладом для заможних господинь, які хочуть розбити невеликий город в саду на задньому подвір’ї.

Шель вже знає – їм не обов’язково, щоб рослини плодоносили чи квітнули, головне – щоб не засохли. Все інше приємний бонус для радості дам, які мають кілька слуг і вирощують щось «для душі». Новомодне хобі, привезене однією із місцевих титулованих панянок зі столиці. Начебто кронпринцеса полюбляє садівництво і ягнят…

«До чого там ягнята?»

Дівчина відмахнулась від думок про придворних. Як не тікай від столичних новин – вони все одно тебе знайдуть. Навіть в такому далекому маленькому містечку, як Рітервіль. Шкода, що ліс та гори не є захистом від чуток, хоча і ті вже трьох тижневої давності мінімум.

- Про що замислилась, бос? – роздався за спиною зверхній дитячій голос.

- І тобі доброго ранку, Семюел, - Шель глянула на свого найманого працівника. Цей хлопчина стане справжнім красенем колись, хоч і зараз уже серцеїд. Чого тільки вартує ця поза – схрестив руки на грудях і сперся на двері, ногу за ногу завів, так ще й з-під зсунутого на бік картуза стирчить кучеряве медове пасмо.

«Бачу в роль серцеїда він вже вживається!» - подумки захіхікала Шель.

- Стільки разів просив не називати мене повним ім’ям! – обурився хлопчина.

- А я просила тебе не кликати мене «бос», «шеф», «управительниця»…

- Гаразд, гаразд! Ти що, знову зібралась одна ці вазони таскати?! Ніколи про допомогу не просить. Ну що за дівчина! – Сем почав перетаскувати готові замовлення у відрах до візка на вулиці. Сил йому точно не бракло, та і мізків теж. Просто любив прикидатись дурненьким.

- Дякую, Семе. Далі я сама, - дівчина розсортувала квіти принесені з дому на ті, що треба посадити у вазони і ті, що поставити у воду. Вона кинула оком на список замовлень та адреси. – Сьогодні йду до ратуші.

- Давай хоч до середини з тобою пройдусь! – він як раз закінчив переносити букети.

- Не варто, всього п’ять адрес. На другій розвантажу найбільше замовлення і вже буде не тяжко.

- От вперта! Ну і ладно, йди давай, працюй!

- Тільки подивіться на нього! Ти теж не ледарюй! Доглядай магазин, помий відра, польові квіти у маленькі горщики…

- У маленькі горщики, - почав говорити він в паралель, - троянди у воду, чим більше тим краще, і в комору у прохолоду. Сільськогосподарські пересадити в ящики і не зачіпати коріння. Якщо прийдуть аристократки ненав’язливо запропонувати їм подивитись новинки. Якщо прийде міська варта – показати їм дозвіл на торгівлю.

Шель хотіла було щось додати, але і додавати вже нема чого. Сказав усе те, що вона збиралась йому доручити. Лише роззявила рота та й закрила.

- Розумний який! Дивись, щоб ніяких неприємностей! – надула губи, але зупинилась у дверях почувши у спину:

- Так і підеш, шеф?