Бій

Сон не закінчувався тому, що він не був сном.
Ліза стискала руки від люті.
— Дай мені цю штуку — почала виривати камінь, який стріляє кулями.
— Не можу — заперечив Муш.
— Дай цей клятий камінь, ато розгніваєш богів — закричала.
Муш перестав сперечатися і протягнув. Ліза схопила його і наставила на чудовисько… але він не стріляв.
— Тут потрібно натиснути руками по краях — пояснив Муш.
Ліза стиснула і відчула, як долоні заболіли від вібрації, коли з нього вилетіла прозора куля і влучила чудовиську просто в спину. Воно і собі направило на Лізу свій червоний погляд.
— Опустіти очі. Не дивись  — закричав Муш.
— Не вказуй мені! – закричала у відповідь — Як же я переможу відводячи погляд?!
В очі не дивилася, зате впевнено підпливла ближче. Чудовисько відступило від інших і почало боротися лише з Лізою.

Дівчина відчувала неабияку силу. Енергія пульсувала синіми венами й здавалося самими лише руками може справитись.
Вирішила перевірити, тому розігналася і зі всієї сили стукнула кулаком по спині Мордо.
— Ай — аж крикнула від болю.
Спина чудовиська була у твердій лусці, від якої у дівчини виступила кров.
— Богине — закричали русалки.
Муш взявши за руку потягнув за собою.
Розгніване чудовисько направилося за ними.
— Я цього так не залишу — крикнула до чудовиська-акули.
Стискаючи камінь стріляла куди лише бачила, але кулі ніби не ранили, а лише дратували цих акул.
— Для чого взагалі ними стріляти
— Все що ми можемо – відвертати їхню увагу — крикнув Муш.
У шумі бою Лізі ще сильніше захотілося чимшвидше все завершити.
— Відпусти! — почала вириватися від Муша.
Коли підливали до воріт увагу акули почали відвертати всі, аби захистити свою богиню.
— Ааа — знову почула.
На цей раз це чудовисько, яке за ними гналося з'їло одного воїна.
Ліза закрила очі руками.
— Слухайте — почав Муш — Я розумію, що це важко, але Ви… ви повинні! Чуєте? Ви повинні сконцентруватися на своїй силі. Я не знаю, як у Вас це відбувається. Але постарайтесь призвати тризуб. Тільки з ним Ви переможете.
Ліза стояла розгублено дихаючи прямо в обличчя цього красеня. Їй захотілося кинутися йому на плечі і заплакати.
— Муш, я же просила на «ти» — прошепотіла — Ми можемо одружитися?
— ЩО? — спантеличений воїн аж сіпнувся.
— Хіба я не гарна?
— Гарні… просто Ви богиня.
— То й що. Коли я працювала офіціанткою, то хотіла звільнитися. Лише добрі чайові могли мене змусити терпіти все те…
Муш стояв піднявши одну брову і бачила, що геть нічого не розуміє.
— Я хочу тебе у якості трофея — мовила цілком серйозно.
Воїн стояв розгублено.
— Добре — погодився.
Ліза стисла в руках камінь і попливла до чудовиська.
— Стійте — кричав Муш.
Ще троє воїнів, які були приставлені царем Альбусем попливли слідом.
— Не потрібно мене захищати. Я задля цього сюди і прийшла — кричить до них.
Вони не сміли наближатися.
Стріляючи з каменю Ліза відводила акулу від воріт, аби русалкам було простіше справлятися лише з однією.
Що робити далі не знала. Просто відвертала увагу.
«Цікаво, що зробив би Мірензор?»
Про батька згадала, аж на чудовиськ перестала звертати. А воно тим часом в очі глянуло.
Ліза не помітила, як якась частина сили покинула і вона попливла на дно.
«Не можу»
Смуток змішувався з відчаєм.
«Чи живий він?»
Раптом зрозуміла...
Акула тим часок вдарила своїм хвостом так, що богиню віднесло на метрів чотири. Так, як це відбувалося далі від воріт – ніхто не побачив, що сталося.
Ліза зрозуміла, що тепер може надіятись на свою божественну силу, в якій була не мала доля сумніву.
«Тато, мама, тітка, дядько, баба, дід…» — згадувала всіх кого знала.
Але це не працювало. Акула наближалася відкривши закривавлену пащу, від попередньої русалки.
— Він помер тут — зненацька крикнула — Його екіпаж не потонув! Вони всі були тут! Це і були боги! — закричала з такою силою, що чудовисько зупинилося дихаючи водою прямо в обличчя дівчини.
Якби могла, то би заридала від того, що зрозуміла.
Руку відставила в бік. Очі примружила.
— Я дочка бога Мірензора — закричала так, що чудовисько відпливло від страху.
Інша акула, з якою боролися біля воріт повернула голову в сторону Артрески.
Тепер вони обидві наближалися до неї, проте повільно.
Ліза хитро посміхнулася. Вона відчувала, як незнана сила пульсує по її тілу.
Випрямивши тіло, вона тріпонула хвостом і направилась вгору.
Всі інші воїни почали посміхатися, ніби знали, що зараз відбувається.
Ліза не знала – вона відчувала.

Востаннє вона закрила очі, коли акули були близько.
— ААА — заричить вдаривши одного з них тризубом, який був у руках.
 В чудовиська щось витекло зі спини блакитного кольору.
— Холоднокровна падлюко — кричала.
Поки поранена Мардо відпливла, інша наближалася.
— ААА — знову закричить вдаривши наступну.
Після кожного удару сили ніби наповнювали тіло, і цю силу відчувала найбільше у руці, яка тримала білосніжний тризуб. Він ніби світився з середини.
— Як же вас, дідько, знищити? — кричала.
А тим ніби байдуже. Вони більше нагадували дівчині запрограмованих роботів, чим живих істот.
Вона схопила тризуб двома руками і відчула, як внутрішня сила мала таку потужність, що здавалося полопають власні вени.
Користуючись перевагою меншого зросту, якщо порівнювати з цими створіннями – швидко допливла до шиї одного з них. Чудовисько викручувало голову, аби ухопити дівчину своїми зубами. Артрексі здалося, що з пащі смердить трупним запахом.
Вона зібрала всі сили і двома руками встромила тризуб чудовиську в шию.

Мерщій відпливла, бо поки це викручувалось у смертельній агонії, інше намагалося її зжерти.
— Богине — закричав Муш.
Вона пригнулася виставивши перед собою тризуб – і шия іншого чудовиська нанизалася на тризуб аж до рук Лізи.
Вона покинула тризуб, аби відпливти на безпечну відстань, поки двоє чудовиська в агонії билися одне об одне скаламучувавши воду.

Всі воїни-русалки заворожено дивилися, а один дістав клаптик, з яких виготовляють книги і почав щось шкрябати. Ліза зрозуміла, що це буде інформація про бій для наступних поколінь.
Коли два чудовиська повалилися на дно Ліза підняла руку і тризуб вийшов з шиї одного з них. Він стрімко летів прямо в руку своєї богині.
Коли тризуб був у її руках всі схилили обличчя й загули:
— Слава великій богині Артрексі! Слава великій богині Артрексі! Слава…
Вона стояла заворожена. Здавалося, що про таке життя і мріяти не могла.
— Дякую — сказала витираючи тризуб від блакитної крові чудовиськ — Це просто моя робота — сказала посміхаючись.
Коли очима сковзнула по тілу воїна Муша, той сором’язливо відвів погляд.
Вона підпливла.
— Не хвилюйся. Домагатися не буду.
— Та що ви богине! Я дав слово.
Ліза ніжно посміхнулася. Простягнула свою тоненьку ручку і провела по накачаних руках Муша.
— Богине — перебила їх одна з русалок-воїнів — Ходімо в місто, Вас уже чекають.

Коли ворота відчинилися Ліза пливла першою тримаючи переможно тризуб над головою. Мешканці міста кидали квіти, дорогоцінне каміння прямо перед нею. Безліч русалок грало на арфах. Вона направлялася до замку царя і цариці, а за нею пливли всі воїни.

— Ви зробили це, богине — цар схилив голову, а за ним цариця, всі мешканці, воїни і навіть деякі риби.
— Слава нашій богині! — крикнув хтось з натовпу.
— Слава богині! — підхопили інші.
Ліза ніжно посміхалася. Розвернулася до народу:
— Любі мої — сказала голосно — Я щаслива, що я опинилася тут. Надіюся, що ще чимось зможу вам допомогти. Ви класні.
— Ууу... Слава богині... — загули мешканці міста.
Ліза дивилася на чоловіків з дружинами, дітей і бачила, що майбутнє за ними. За такими прекрасними, добрими створіннями, які здавалися їй просто ідеальними порівнюючи з землянами.
Відчувши втому, вона рушила до свого храму.
Мерзі прилаштувалася поряд.
— Ваша божественна високосте, завтра ми влаштуємо свято на Вашу честь!
— О-о. Це мені подобається — вдоволено посміхнулася.
— У Вас поранення! – показала пальчиком на плече богині.
— Пусте. Я вся в подряпинах, до завтра заживе.
Вже у храмі перекусила ікрою і лягла спати. Вона гойдалася водою і від того, засинання здавалося раєм. Після бурхливого дня, де змогла врятувати цілу націю відчувала себе героєм.

— Вона проснулася — почула біля себе голос.
З під відкритих очей побачила білі халати.
— Ні- ні- ні — аж закричала.
Сіла на ліжку, а в голові паморочилось.
— Я не повинна тут бути.
— Тихо, тихо — голос медсестри — Вас сьогодні привезли в лікарню з зупинкою серця. У Вас була клінічна смерть.
— Звідки тобі знати? — скривилася брезгливо.
— Перепрошую! Ляжте, ато я покликаю лікаря!
— Та хоч папу Римського!
На ноги встала.
— Ручку і листок мені – швидко — наказала.
Медсестра скривилася від нахабності пацієнтки і швиденько принесла листок, ручку, а ще лікаря до в придачу.
— Кажу їй ляжте, а вона ще кричить на мене — жаліється лікарю.
— Так, дівочко! У вас проблеми?
Ліза хитро посміхнулася схиляючи голівку на бік.
— Я знаю свої права і знаю, що зі мною сталося. Я беру сама відповідальність за своє життя!
Лікар взяв з рук медсестри папір і всунув в руки Лізі.
Та написала, що претензій до лікаря не має і почала збиратися додому.

Тепер, коли знала, хто вона і для чого народилася жити стало значно простіше. На другий день в університет пішла і забрала документи без вагань.
Вже літом в Одеську морську академію поступила. Маму з пансіонату забрала й випровадила орендарів.
— Доню, я ж казала, що ти богиня — завіряла мати.
— Знаю, мамо. Але ж тобі, крім того, діагностували біполярний розлад.
— Це доню зветься відчаєм, а терміни для нетямущих дурнів вигадали.
Час від часу Ліза ходила до моря. Дивилася в далину і здавлося іноді бачить батька, такого, як на малюнку у книзі бібліотеки. Він дивиться на свою доню і ніжно посміхається.
— Якщо існує підводний світ — шепотіла в морю — Тоді і існують інші виміри після смерті. Ми зустрінемося тату.