Богиня

Олена Воротнікова

Богиня

   Такої «здобичі» у нього не було давно! Він ще раз перевірив надходження грошей на банківську карту і поклав телефон у ящик столу, поправив перед дзеркалом руду перуку, вийшов з гримерки і пішов до сцени радувати діточок.

***

   Ранок почався непогано, звичайно ж, з урахуванням ретроградного Меркурія, прямо з самого ранку починається листування з Ексом! З’ясовується, що Богдана – це найкраще, що було в його житті, він не хоче її втрачати і далі… пропозиція щодо зустрічі.

«Хм! Невже в його житті змінилися цінності чи пріоритети? Чи може, за минулий рік були пройдені курси щедрого та дбайливого коханця?» -  дві півкулі мозку Богдани починають сперечатися: одна півкуля наполягала на «зустрічі», інша - на припиненні другого витка відносин, треба ж бути такою дурепою і не вчитися на раніше прожитому досвіді!

Вона раптом подивилася на свій бездоганний манікюр і згадала, що сьогодні запланована зустріч з клієнтом у новому житловому комплексі на Оболоні і їй треба трохи причепуритися, хоч що там чепуритися? Вона тільки у минулому тижні відвідувала і косметолога і стиліста)…

Так би в її голові і був продовжено список б’юті-фахівців, але задзвенів мобільний телефон:

- Богдана, привіт! – сказав чоловічий голос

- Вибачте, але Вашого номера серед моїх контактів немає. Вам потрібні послуги ріелтора? – лагідно відповіла Богдана звичайною манерою для клієнтів, але слово «привіт» вказувало на її знайомство з чим чоловіком.

- Ти що брата не впізнаєш?… - Богдана почала прислухатися до тембру голосу і манері розмови телефонуючого. Начебто, голос двоюрідного брата, з яким давно не говорила і не бачилася, бо з 2014 року він проживає у ДНР, а вона - в Україні й між нами справжня стіна. Їй трохи за себе стає соромно, що не зразу впізнала голос.

- Сергій, це ти? Чому з цього номера телефонуєш? – в її голові вже сформувалося купа питань, але він дуже швидко перервав:

- Ну, слава богу, впізнала! Як там твої? Як справи? - спитав він.

Богдана, звичайно, встигла розповісти, що у неї все досить гарно, що донька вже вчиться в універі, у Польщі, з батьками теж все гаразд…»

- А як ваші справи? - запитала вона у брата та одразу посилилося серцебиття, затремтіли руки після його слів: я в обласній лікарні, через три години операція, прошу у тебе допомоги, не вистачає грошей… далі все проходило під враженням співчуття до ближнього чи… витонченого гіпнозу…але ж то був голос брата… чи їй здалося…

Холодний розум почав повертатися в її голову вже тоді, коли на банківську карту, тобто брата пішла кругла сума грошей, в цій агонії вона встигла кілька разів зателефонувати у свій банк, щоб обговорити переказ коштів і збільшення ліміту інтернет переказу. Далі знову дзвінок до банку з проханням повернути гроші, далі заява в поліцію про шахрайство! А найважче усвідомлення того, що її хтось тупо пограбував, скориставшись добротою та готовністю завжди прийти на допомогу своїм рідним!

Розуміючи, що поліція не буде паритися з вкраденими тисячами крутопахнущої панночки-буржуйки, вона пише Ексу, за сумісництвом столичному адвокату, з бажанням отримати підтримку в її лайновій ситуації.

Він відповів одразу:

- За ці гроші забудь! Їх не повернути! – «підтримав» Екс! – і до смс ще приліпив дебільний смайлик).

Богдана кілька разів перечитала від нього смс, заблокувала абонента і видалила контактний номер. Чи не багато випробувань за один день? Сльози текли градом по щоках і по шиї. Рукою закрила рота, щоб попередити істерику.

- Що ж ще треба втратити, щоб більше нічого не втрачати?! – прошепотіла панночка.

«Невже цей клубок подій через ретроградного Меркурія? Власне - це явище ілюзії руху планети у зворотному напрямі. То більше ніяких ілюзій і зворотних напрямків у її житті!» -  Дідько, вона сама з собою розмовляє!

Богдана витерла сльози та зателефонувала доньці:

- У тебе все гаразд? З бабусею і дідусем давно розмовляла?

- Так, мамо! Все гаразд! А що в тебе з голосом? Нічого не сталося? – почула Богдана рідний голос.

- Ні, все, як треба! – відповіла Богдана.

- А чого дзвонила? – трохи насторожено запитала донька.

- Сказати, що…сказати, що люблю тебе, моя ріднесенька!

   Богдана поклала на стіл слухавку і підійшла до вікна. Там, на вулиці, за вікном був зимовий сонячний день! Гілки дерева під її вікном були обліплені сяючим снігом. На гілці стрибало два горобці. На блакитному небі прямо над її домом зависли дві тендітні біло-прозорі хмарки. Вона відчинила вікно і почула приємний морозний подих зими на своєму обличчі.