Розділ 2. Наш час.

Вони зашли не те щоб до готелю скоріше до великою хатини на якій зверху було написано готель.

Піднявшись сходами вони попрямували до головної кімнати. Де їх зустріла мила пані.

— Доброго вечора. Раді вітати вас у нашому готелі.

— Доброго! Діти ви ще не неповнолітні тому усі слухайте мене уважно!! Ви будете спати по двоє у кожній кімнаті. Дівчата і хлопці окремо одне від одного. Вам звісно можна спілкуватися, але не порушуйте дисципліну, ставтеся до інших з повагою і не забувайте, що ми знаходимося в гостях. Усе розходьтеся по своїх кімнатах хто з ким житиме ми вирішили напередодні. Дякую за увагу. Зараз вам дадуть ключі заходьте до стійки по одному і як тільки їх отримаєте одразу йдіть заселятися. Здається все сказала. Надобраніч!

До Зоряни підійшла її подруга Меланія з ключами в руках. Це була чорнява дівчика, середнього зросту майже як Зоряна от тільки Зоряна мала темно карі, великі очі, а Мела мала маленькі блакитні очі.

Біля них проходили двоє хлопців. Життєлюб і Дем'ян. Вони були найкращими друзями. Дем'ян це високий брюнет з блакитними очима. А його друг теж високий, але навпаки блондин. 

Та ми не згадали ще одну важливу особу. Святослава. То був весокий блондин з блакитними очима і розумним поглядом. Йшов позаду всіх і  був єдиним хто житиме один. Він був багатий юнак відмінно від інших, особливо Дем'яна.

Дівчата зайшли до кімнати, переодягнулися і полягали в свої ліжка накрившись ковдрою. Спати зовсім не хотілося. Після прогулянки, і тим що вони подихали свіжим повітрям, ловили запахи квітів, і пестили вуха співами пташок. Хотілося поговорити. Бо накопилося забагато питань тому Мела вирішила почати розмову:

— Давай колися. Що це зранку було? Як так можна впасти?

— Це сталося випадково. Я тут нідо чого. 

— Та я знаю. Та ти мені от що скажи. Хто тобі більше подобається. Святослав чи Дем'ян? 

Зоряна зашарілася. Закутавшись у ковдру. І не впевнено промовила: 

— Мені ніхто не подобається. Що за дурню ти верзеш? Давай спати лягати. 

— Ну давай. — усміхнулася вона. — але я все одно в з'ясую так і знай.

— З'ясовуй, з'ясовуй.

Там десь не далеко від них у кімнаті сиділи двоє хлопців і теж захоплено сперечалися:

— От я тобі й кажу краще Мели для мене нікого нема.

Дем'ян не звертаючи на нього уваги сказав:

— Угу.

— Шо угу ти мене взагалі слухаєш? А яж забув ти про Зоряну мрієш. — Дем кинув у ньго подушкою і сказав: 

— Це не правда!!! Я не хочу про це говорити. — він забрав подушку — все я йду в спати.

—  Так. Так. Як хочеш. — він усміхнувся — та я усе і так без тебе знаю.

На диво Дем'ян швидко заснув відмінно від Зоряни. Бідна дівчина після розмови ніяк не могла заснути після розмови. На дворі стояла місячна і зоряна ніч. Зорі так сіяли, що засліплювали очі. Та чомусь хотіло ще хоч трохи помилуватися цим дивовижним явищем. 

Та на дворі було досить холодно. Мела спокійно собі спала. Тому Зоря тихо підійшла до валізи і тихо відкрила її діставши з неї зелену шаль з квіточками і вийшла подихати свіжим повітрям і вийшла на двір сівши на велику лавку, та на жаль коли спускалася сходами ледь не впала. Та коли сіла на лавку навіть не здогадувалася, що за нею хтось стежить. 

Так потай. У самому кінці стояла чоловіча постать переводячи погляд то на небо, то на замріяну дівчину яка не відводила погляду від сяячого неба.

Тією постаттю був Святослав. Він жив один. І своїми секретами і думками йому не було з ким поділитися. Він ніяк не міг заснути і теж вирішив подихати свіжим повітрям. Та геть не очікував побачити там її дівчину своєї мрії. Тому, щоб не налякати її вирішив просто помилуватися нею. Подарувавши насолоду своїм очам. І раптом згадав сьогоднішній випадок і подумав, чи сильно їй було боляче. Та коли він у неї питав, вона сказала, що все гаразд: 

— Вона прекрасна —  подумав він.