Розділ 1. Наш час.

— Діти увага!!!. Подивіться уважніше!!! Ми звами знаходимося в місці яке існувало за часів Київської Русі.— сказала струнка пані в той час як діти виходили з автобусу. Одна чорнява дівчинка перечепилася і ледь не впала. Добре, що її підхопили двоє хлопців які йшли пазаду неї. Один був чорнявий, як ніч, а інший білявий і сяяв, як зорі.

— Дякую.

— Зоряна все добре? 

— Так.

— Будь обережніша бо не завжди  у тебе під рукою будуть  Дем'ян і Святослав. Дякую хлопці.— вона усміхнулася. — до них підійлов екскурсовод.

— Доброго дня! Ви Володимир?

— Так. А ви мабуть на екскурсію. Ходіло. Я дуже радий що ви обрали саме це місце. Але хочу нагадати деякі правила.

— Пане, а можна це зроблю я? — Добровольці? Можна. Як вас звати пані?

— Зоряна пане. Одже правила:

1. 1. Не відставати від групи.
2. 2. Не ображати інших жителів лісу.
3. 3. Не вимовляти лайливих слів.
4. 4. Не ображати духів лісу.
5. 5. Поводити себе тихо щоб не заважати іншим.

— Дозвольте  поцікавитися звідки ви це зваєте пані?

— Просто уважно прочитала правила перед тим як їхати сюди. Це вже в моїх особистих правилах пане.

— Дивовижно в наш час рідко хто думає в першу чергу про інших, а не про себе. Це варте поваги. Ви молодець.

— Дякую пане та тут немає нічого дивного.

— Мабуть так. Продовжимо.

З самого початку, як тільки їх привезли тут знаходився ліс. Він був такий, що з першого погляду навіював якісь магічні відчуття ніби ти зайшовши сюди одразу опиняєся там десь далеко від світу в ті древні часи. Великі й могутні дерева стояли не порушно й міцно і тихо перешіптувалися з своїм найкращим другом вітром. А коли йшов дощ то уважно слухали пісню яку він грав. Здається, що тут ти можиш вилити їм свою душу, розповісти найпотаємніші думки, і поділитися найсокровенішим, а вони стоятимуть і уважно слухатимуть і ловитимуть кожне сказане слова мовчки, про себе поклявшись нікому їх не розповідати.

Сонце засліплює очі своїм яскравим світлом ніжно торкаючись обличчя і посміхається своєю вишуканою посмішкою. Так і хочеться посміхнутися у відповідь, привітати його і побажати гарного дня.

Лісовий запах дарував відчуття свіжості. А птахи стівали, як востаннє дарують вухам таку насолоду як ця.

Вони йшли, йшли аж поки не почули дзвінку мелодію дзюрчання води. То була річка до якої вони прийшли під кінець дня. Біля річки стояли кам'яні статуї які нагадували хлопця і дівчину. Було таке відчуття ніби річка оберігала їх як мати своїх дітей від усього поганого.

— Хто це? Вони схожі на людей. — захоплино і зацікавлено запитала Зоряна.

— А ви пані я бачу не тільки гарна й розумна, а щей допитлива. Я не знаю хто це і чи були вони насправді і як вони тут опинилися, але існує місцева легенда, що це закохана пара яку розлучили, а вони не бажаючи бути не разом прийшли сюди і перетворилися на камінь. Більше я не знаю але знають місцеві жителі запитайте краще в них завтра у вас буде багато вільного часу, а зараз ходімо в готель заселятися бо вже пізно, а ще вам треба речі розібрати. Побачимося післязавтра. Мені вже пора додому. Добрніч. Солодких снів панно Зоряно. До зустрічі. — він усміхнувся.

— І вам надобраніч пане. Було цікаво вас послухати. Дякую за ікскурсію.

— І вам дякую.

Він пішов, зникаючи у темряві, а вони попрямували у напрямку готелю.