Розділ 10

Ліліт, підтримуючи Адама, допомогла йому зайти до квартири, відчуваючи, як його важке, тепле тіло притискається до її боку. Кожен його крок здавався їй відчутним, ніби вся напруга, усі його рани передавалися їй крізь тканину одягу. Нарешті вони дійшли до дивана, і вона обережно посадила його, намагаючись не торкатися забитих місць, хоча його стійкий погляд, що не відводився від неї, був настільки проникливим, що змушував її руки злегка тремтіти.

Вона ковзнула поглядом по його тілу: численні синці на його руках, подряпини на шиї — сліди болючої зустрічі з Каїном. Ліліт відчула, як у ній спалахує хвиля ледь стримуваного обурення і водночас тепла. Вона відвернулася до полиці, де зберігала аптечку, намагаючись заспокоїти себе, але щосекунди відчувала, що Адам чекає, що його погляд стежить за кожним її рухом. Повернувшись до нього, вона взяла ватний диск з антисептиком і обережно провела по його забитому передпліччю. Його шкіра злегка здригалася під її дотиком, а коли вона трохи нахилилася, щоб обробити подряпини на його шиї, її волосся ковзнуло по його плечу.

Адам, сидячи мовчки, з кожним її дотиком відчував, як ніби між ними народжується невидимий зв’язок. Його тіло реагувало на її присутність, на її турботливі рухи, які, здавалось, проникали глибше, ніж будь-які слова. Коли вона нахилялася, щоб перев’язати його руку, він не міг не помітити, як близько перебуває її обличчя, і тепле, ніжне дихання, що легко торкалося його шкіри. Здавалося, що кожен її дотик, кожен м’який рух викликає легке, але постійне збудження, яке пульсує в кожній його клітині.

Ліліт з усмішкою оглядала його побиті плечі, обробляючи останні подряпини.

— У тебе що, талант — завжди приходити до мене підбитим? Це єдиний спосіб побачитися?

Адам тихо засміявся, нахилившись трохи ближче. Його голос звучав глибоко, зачіпаючи кожну клітинку її тіла:

— А тобі хіба не подобається мене торкатися? — його рука м'яко ковзнула по її талії, не даючи відступити, і його очі затрималися на її губах. — Зізнайся, Ліліт, — прошепотів він, нахиляючись так близько, що вона відчувала його дихання, — може, тобі це подобається навіть більше, ніж мені?

У цей момент їхні аромати змішалися. Його запах, сильний, трохи землистий із ледь вловними нотками диму, заполонив повітря, огортаючи її, п’янким вихором затуманюючи всі думки. Ліліт відчула, як її тіло охопила хвиля жару, серце калатало швидше, а обличчя, здавалося, палало під його поглядом. Його пальці ледь помітно сильніше обхопили її талію, і вона вловила м’який, солодкуватий аромат висушених трав у його волоссі — це вогке тепло виводило її з рівноваги, збиваючи всі думки.

Його обличчя все ближче, і коли між ними залишався один-єдиний сантиметр, Адам затримався, ніби даючи їй шанс відступити. Але Ліліт не зупинила його. Її важке дихання та заплющені очі дали йому всі відповіді. Тієї ж миті він міцно притягнув її до себе, і їхні губи злилися в поцілунку, що, здавалося, спалахнув вогнем, який вони так довго стримували.

Її дихання сповільнилося, і в затишній кімнаті розлилася важка, насичена тиша. Його дотики були теплими, а десь між ними розчинявся пряний, ледь солодкуватий аромат, який лише дужче запаморочував їй голову. Її шкіра під його руками була ніби розпеченою, і кожен новий дотик наче залишав після себе приємний, пульсівний жар, який поширювався тілом хвилею. Вона відчула, як пальці Адама ковзнули по її шиї, затримавшись на мить, після чого він ніжно нахилився до неї, його дихання стало глибоким і розміреним, торкаючись її щоки.

Вона притулилася до нього ще сильніше, відчуваючи тепло його тіла — гаряче, магнітне, що наповнювало простір навколо. Її дотики ставали дедалі впевненішими, відповідаючи на це тепло, на його запах, який тепер огортав її з усіх боків. Їхні рухи злилися в одну нерозривну симфонію: шелест тканини, глибокі зітхання, ледве чутні стогони, які вибивалися з губ і лунали, як пісня, що належала лише їм двом.

Адам обережно торкнувся краю її сорочки, пальці ковзнули під легку тканину, і від цього дотику шкірою Ліліт пробігли мурашки. Його руки рухалися з неймовірною ніжністю, ніби кожен дотик був таємним ритуалом. Вона відчула, як його пальці обережно підіймають тканину, і, з кожним сантиметром, що віддаляв її від тіла, він залишав на шкірі ледь помітні, м’які поцілунки.

Коли він легкими рухами знімав залишки тканини з її плечей, Ліліт підкорялася цьому танцю, кожен дотик викликав у неї все новий сплеск емоцій. Його руки ніжно обійняли її, ковзнувши по спині, торкнувшись лінії хребта — від цього відчуття всередині неї запалювався новий вогонь. Коли він притиснувся до неї ще ближче, їхні тіла наче стали одним цілим, і вона відчувала кожен дюйм його шкіри, гарячої і палючої, що впивалася в неї, залишаючи відчуття близькості й безмежної ніжності.

Він продовжував цілувати її, обережно та з відданістю, вивчаючи кожну частину її тіла, немов бажаючи запам’ятати кожен її вигин, кожен дотик її шкіри. І щомиті їхнє поєднання ставало глибшим, тіснішим, залишаючи в їхніх серцях відчуття повного єднання, яке неможливо було описати словами.

Їхнє дихання змішувалося, створюючи тихий ритм, що наповнював кімнату. Усі звуки зовнішнього світу розчинилися, лишаючи їх у цій теплій тиші, де кожен рух здавався натяком, кожен дотик — обіцянкою. Його руки ковзали по її тілу, відкриваючи кожен сантиметр її шкіри для нових відчуттів, і кожен поцілунок був ніжним і водночас палким, мовби в ньому горіло щось давнє, глибинне, чого він не міг контролювати.

Ліліт відчувала, як його серце б’ється поруч із її, і це відчуття єднання, ця близькість ставала для неї чимось більшим, ніж просто фізичним контактом. Вона відповідала на його дотики, також досліджуючи кожен вигин його тіла, кожну сильну лінію, вкриваючи його ніжними поцілунками, ніби намагаючись вловити цей момент назавжди, увібрати його тепло і віддати своє. Їхні тіла рухалися в гармонії, мов у танці, і кожна хвиля пристрасті, що накочувала на них, приносила глибоке відчуття спокою і довіри.