Історія Міш-аха

      Сьогодні наш світ став дріб'язковим, егоїстичним та нездатним самостійно змінитись на краще, - смертоносні війни і страждання знову накрили нації та народи Землі. І сьогодні настав кульмінаційний момент на поворотній точці історії, коли подальший розвиток людства, його майбутнє, залежить від простих рішень його окремих особистостей, які повинні розсіяти результати згубної діяльності збожеволілого світу. Світу, який перенаповнився злом і став бавитися розумовою лінню та грою в паразитичні війни. І сьогодні на небесах також почався безлад, і це впливає на людей через присутність злих духів серед них. І в такі лихоліття, перед Світанком кожної нової ери, на Землю приходять Ефірійці – ангели ефірійних небес, які йдуть на зов печалі. І щоб пролити світло на деякі речі, вони поступово почнуть розказувати вам приховану історію Землі – за останні 72 тис. років. Історію про те, коли і для чого був здійснений Всесвітній Потоп; хто і для чого побудував Велику Піраміду та велику китайську стіну. Вам буде детально показана тисячолітня війна Богів на небесах, і як вона вплинула на долю людей та країн. Тут ви взнаєте історію правління всіх Богів, які правили Землею десятки тисячоліть існування нинішньої цивілізації. Ефірійці розкажуть вам істинну історію пророка Мойсея, Брахми, Зараустри, Абрама, Чіне, Капиля та багатьох інших, щоб раз і назавжди відкинути всілякі спекуляції Групи Оріона, які все покрили пеленою брехні та фальсифікацій. Прийшла Ера Космон, і люди повинні взнати правду, - правду від самих Богів. І тому розпочинаємо, з самого початку…

      В Україні, – на околиці імперії «розвиненого» соціалізму, в країні голодоморів, геноцидів і найвищої планетарної духовності народився хлопчик. Він народився в сутінках печалі, і з гірким плачем на вустах, - ніби над ним нависли всі біди цього світу. Та ніхто й не чекав його тут, все противилося його приходу. І зовсім байдуже, як він потрапив у цей світ – світ вічної скорботи та печалі…

      Коли небесна вотчина зникла в тумані, в тіні Великого Духа, хлопчика осяяло земне світло. Новонароджений розчепірив ручки, витягнув ніжки, задер головку, і його ангел-охоронець оголосив: «Кінцева зупинка, ласкаво просимо до фізичного світу землі, в країну принижених, но вільних та незалежних. Отримай свою частку земного страждання та досвіду». Потім якісь звуки стали голосами, голоси – словами, слова – думками. На краю його підсвідомості заблищав якийсь застережливий вогник, повернулося давним-давно забуте відчуття часу та логічне мислення: «Оце пощастило, - похмуро подумав хлопчик. - І пощастило так вгадати з народженням. Але все це вже не вперше, не вперше я повертаюся у цей світ. Це вже було раніше».

      Час протікав тут не так, як на небесах. Розум хлопчика почав працювати в режимі послідовних спостережень за новим світом, та поступово сприймати його. Потім хлопчик принюхався до цього світу, і вловив ледь чутні запахи, яких не мало бути в цьому світі. Запахи атлантських чаклунів. Думки хлопчика закружляли в шаленому вирі гніву та обурення.

      - О Боже! – обурилася його підсвідомість. – За вісімдесят тисяч років нічого так і не змінилося.

      Мама! Не гаси свічки! Нечисть шастає в ночі!

      І хтось на вищому плані покотився зо сміху, тому що у темних архангелів «Групи Оріона» виникла проблема…

      Хлопчик потрапив до країни безперервного історичного конфлікту, - у світ, де Володарі Карми жартували над людиною, весь час намагаючись підлаштувати їй чергову халепу. І хлопчик поступово мав стати пародією на цей світ, на це «комуністичне» суспільство, в якому треба було виживати. Тому що кожен мав неухильно відігравати свою маленьку роль у цьому суспільстві, встановлену для нього. І порушення цього «комуністичного» сценарію породжувало серйозні наслідки, дуже погані наслідки.

      Рік за роком хлопчик повільно поринав у стрімкі води земного життя, береги якого були вільні від пам'яті про його минулі втілення. І трагедія хлопчика була в тому, що він уже народився зі своїми принципами та моральними стандартами, які не мали сенсу у цьому світі.

      У дошкільні роки хлопчика не полишало відчуття якогось невиразного руху в глибинах пам'яті, якісь епізоди, які ніяк не могли з'єднатися. Він щодня шукав відповіді на свої запитання, але відповідей не було. І ніхто, крім самого хлопчика, не міг знайти їх.

      І одного разу з ним сталося те, чого хлопчик не зміг пояснити навіть сам собі. То була відправна точка всіх його наступних спогадів про Атлантиду.

      Доля завела п'ятирічного хлопчика на фундамент батьківського будинку, що тільки починав будуватися. Пройшовши лабіринтом міжкімнатних перемичок, хлопчик зупинився в центрі цієї конструкції і заплющив очі. Він знав, що повинен подумки пройти цим примарним лабіринтом і дізнатися, хто він такий і звідки взявся, і де корінь його минулого.

      Хлопчик без вагань викинув всі зайві думки з голови, сподіваючись якимось дивом налагодити контакт зі своїм Отцем небесним. Раптом над головою забив крилами голуб, опустився, сів поруч і заворкував. Небо на горизонті розквітло трьома яскравими спалахами, здійнявся вітер, закапав дощ, і навколо хлопчика закрутилися крихітні смерчі. Він підняв очі догори, подивився на темне небо і змахнув краплі дощу зі свого дитячого обличчя. І тут все навколо задзвеніло натягнутою стрілою, і перед хлопчиком зависла блискуча триметрова срібляста куля. Фундамент будинку зігнувся, склався у складки, та став майже прозорим. У голові хлопчика пролунав свистячий голос: «Ласкаво просимо додому, принц Атлантиди». Через якусь мить пролунало гучне клацання, і яскравий спалах червоного світла засліпив хлопчика.

      Наступної миті хлопчик був уже всередині блискучої кулі, і плив безкрайнім сріблястим небом. Внизу пливли перламутрові хмари, а вдалині звивалися фіолетові стрічки, кінці яких були закріплені десь у невідомості. І ці стрічки крутилися, наче скакалки у дитячих руках. Усередині кулі нікого не було, але хлопчик все ж таки відчував чиюсь присутність. Але це його не турбувало, тому що прийшло відчуття глибокого умиротворення та задоволення від свободи. Свободи від впливу землі, повітря та інших фізичних почуттів. Хлопчик глибоко зітхнув, уражений цим видовищем, і відчув, що його легені наповнилися чимось щільнішим, ніж повітря. По всьому тілу пробігло тремтіння, і він зрозумів, що цим щільнішим дихати було приємніше, ніж земним повітрям. Потім хлопчик несвідомо прикрив очі рукою, оскільки його зір став надзвичайно гострим. Він подивився на своє тіло, яке стало напівпрозорим. З'явилося чудове і давно забуте відчуття космічної подорожі, - прорив крізь виміри, що супроводжувався тихим гудінням.