Розділ 1: Мамин батон та Абсолютне Просвітлення

Наступного ранку над Цитаделлю Безумства зійшло криваве сонце, але для Олега воно було неоновим. До кінця Олімпіади залишалося якихось дванадцять годин. Корейський школяр Лі вже вдруге за ніч знепритомнів прямо на стрімі, тому Олег упевнено виривався в абсолютні лідери сервера. Клавіатура працювала як швейцарський годинник. Кожна кнопка видавала ідеальний, сухий клік. Німб над головою Олега палав так потужно, що відбивався від стін кімнати.

Він якраз замахнувся своїм Руйнівником Світів +10, щоб добити фінального боса і назавжди зафіксувати свій статус Бога... як раптом світ згас.

Ні, світло в кімнаті горіло. Але на екрані з’явився найстрашніший напис в історії людства: «З'єднання з сервером втрачено. Спробуйте підключитися пізніше».

Олег завмер. Його божественна свідомість відмовилася це приймати. Він клацнув мишкою раз, другий. Персонаж на екрані безпорадно біг на місці, впершись носом у текстуру каменя. Навколо аватара почали збиратися нуби, які в реальному часі вже пиляли його на шматки, поки Олег висів у лагах.

— Ні, ні, ні... Тільки не зараз! Я ж Шива! — прошепотів Олег, відчуваючи, як святість стрімко залишає його тіло через п’яти.

Він глянув на роутер. Маленький діод із написом «Internet», який зазвичай горів переможним зеленим вогнем, зараз блимав зловісним, мертвим помаранчевим кольором. Вхід у нірвану заблоковано. Канал зв'язку з Абсолютом перерізано.

Олег вилетів із крісла, як ошпарений. Почався новий, незапланований піт-стоп, але цього разу екстрений.

1. Першим ділом він висмикнув шнур із роутера. Почекав канонічні 10 секунд, молячись усім відомим ігровим богам. Вставив назад. Роутер весело замиготів вогниками, завантажився і... знову видав помаранчевий колір.
2. Олег кинувся до телефона, щоб перевірити баланс. Пальці тремтіли так, ніби він намагався знешкодити бомбу. Додаток провайдера завантажувався цілу вічність через мобільну мережу. На екрані висвітилося: «Баланс: -15 гривень. Послугу заблоковано».

— Чотирнадцять днів тому! Я мав заплатити чотирнадцять днів тому! — закричав Олег на всю квартиру, згадуючи, що під час свого 20-денного марафону він повністю втратив відчуття часу, дат і фінансових зобов'язань перед цим тлінним світом.

Але реальність виявилася ще жорстокішою. Коли Олег спробував поповнити рахунок через банківську картку, додаток видав: «Помилка. Перевищено ліміт операцій». Спроба перекинути гроші з іншої картки — «Недостатньо коштів». Гроші були лише готівкою в тумбочці, а інтернет-провайдер вимагав миттєвої цифрової жертви.

Це було випробування віри. Нуби на сервері вже напевно танцювали на трупі його Руйнівника Світів. Школяр Лі, можливо, саме в цю хвилину приходив до тями від нашатиря, який йому давала мама, і знову сідав за комп'ютер, щоб забрати перше місце.

Олег зрозумів: статус Бога не захищає від провайдера «Тріолан». Навіть якщо ти Шива, ти все одно повинен вчасно платити за гігабіт.

Він схопив куртку прямо на труси, засунув ноги в капці, схопив готівку з тумбочки і вискочив у під'їзд. Йому потрібно було терміново знайти платіжний термінал. Це був квест у реальному житті, де графіка була занадто реалістичною, а повітря — занадто холодним.

Олег летів сходами вниз, перестрибуючи через три сходинки. На першому поверсі він мало не збив сусідку знизу, яка вийшла винести сміття.
— Олежику, ти куди так летиш, святий ти мій? — здивувалася жінка, дивлячись на скуйовдженого хлопця в куртці поверх сімейних трусів.
— На Олімпіаду, Тетяно Петрівно! На піт-стоп! — крикнув Олег, вилітаючи з під'їзду на вулицю.

Він біг до найближчого цілодобового магазину, де стояв заповітний зелений термінал. Кожна секунда зволікання коштувала йому тисяч одиниць досвіду. Перехожі з подивом озиралися на дивного бігуна, навколо голови якого (від шаленого бігу та поту) під ранковим сонцем виділялася пара, що дуже нагадувала той самий золотий німб.

Він увірвався в магазин, підлетів до терміналу і почав судорожно тицяти пальцями в екран. Термінал, як назло, думав дуже повільно.
— Ну ж бо, залізяко, у мене там Корея сервер забирає! — благав Олег, запихаючи купюру в купюроприймач. Апарат зажував сотню, виплюнув її назад. Олег розгладив її об коліно, засунув знову. Зажував.

«Платіж успішно відправлено», — висвітилося на екрані.

Олег розвернувся і побіг назад із такою швидкістю, що здивував би навіть професійних легкоатлетів. Це був біг за виживання своєї божественної сутності.

Він залетів у квартиру, скинув капці й упав у крісло. На роутері спалахнув омріяний, святий, зелений вогник «Internet». Комп'ютер пискнув, оновлюючи мережу. Олег судорожно влетів у гру.

Екран завантаження... 99%... Вхід.

Його Руйнівник Світів стояв посеред респауну, роздягнений нубами до трусів, але живий. Таймер Олімпіади показував: залишилося 10 хвилин. До першого місця Олега відділяло всього 200 очок рейтингу, а школяр Лі відставав на якихось 5 очок і вже заходив у його локацію.

Олег витер піт із чола, перевірив ідеальну чистоту клавіш W, A, S, D, хижо посміхнувся і прошепотів:
— Ну що, нуби... Шива повернувся. І цього місяця він заплатив за інтернет на рік уперед.

І пальці Олега затанцювали на клавіатурі зі швидкістю світла.