Глава 4. У самісінькому серці Зони

Розлючений міністр надзвичайних ситуацій не міг всидіти за столом. Як тільки в двері просунулася хитра мордочка керівника Державного агентства управління зоною відчуження, можновладець погрозливо поманив підлеглого товстим пальцем, на якому блиснув крупний прозорий діамант, вправлений у перстень із червоного золота.

— Ну, що? Обгадився? Профукав Сану? — вгодована фізіономія пана міністра побуряковіла від люті.

— Що твій хвалений спецназ? Здатен тільки пиячити та розважатися з дешевими повіями… Чому не розстріляли їх обох на кордоні? А тепер спробуй піймай цих покидьків у Зоні. Та й побоїтеся ви туди сунуться. Знаю я вас… Набридли, розгоню усіх до бісової матері!

Маленькі очиці високого начальства буравили згорблену фігуру свого підлеглого. Той спочатку похнюпився, та потім упевнено глянув на круглу лисіючу голову міністра, обрамлену короткою сивою борідкою.

— Повністю з вами згоден. Проворонили сталкерів… Винні будуть суворо покарані! Але є добра новина, пане міністр. — Чиновник притишив голос.

— Американці дуже зацікавлені в тій інформації, за якою відправилися ці двоє. Сьогодні аташе посольства Сполучених Штатів прозоро натякнув на чималу винагороду… Звісно, якщо ми витрясемо зі сталкерів усе, що вони знають про таємне підземелля. Янкі вірять, що там ховається вхід до паралельних світів… — посміхнувся директор агентства.

Міністр зняв вузькі окуляри. Темно-синя краватка за п’ять тисяч доларів від кращого паризького кутюр’є чітко відтінювала небесний колір тонкої сорочки від того ж самого закордонного майстра. Що ж, дурні гроші завжди приємно хвилювали його, як красиві жінки на зорі далекої юності.

— А ти сам що думаєш про підземелля Саркофагу?

Хитромордий чинуша, відчувши, що настрій начальства значно покращився, трохи розслабився й захихотів.

— Дурниці то все. Головне — американці поки що готові щедро платити за будь-які чутки з цього приводу. Тож треба стригти вівцю, поки є можливість…

Почувши про конкретну суму, міністр здивувався. Так багато янкі ще не платили. Гаразд! Значить, це на краще, що сталкерів не знищили на межі.

— Тоді зробимо так. Посилай за Саною розвідувальну групу — хай ідуть по п’ятах за ними. Не чіпати, зрозумів? А коли ті винюхають усе, що потрібно, зустрінете «мандрівників» на виході з Мертвого Міста. Нехай твої мордовороти виб’ють з них всю інформацію. А вже потім ми вирішимо, що передамо америкосам, а що залишимо до кращих часів. Будемо доїти їх, друже! — широко посміхнувся міністр, запрошуючи підлеглого на чарку справжнього вірменського коньяку.

Випустивши цівку ароматного диму, господар розкішного міністерського кабінету згадав вранішню неприємну розмову з міністром внутрішніх справ. Той скаржився, що генеральна прокуратура тисне на горло. Мовляв, зафіксовані численні факти недобросовісної діяльності правоохоронців, які не стільки охороняють Зону, скільки заробляють на ній.

— Так дивись, і на мене кримінальну справу заведуть. Прокурор зуби точить, натякає, що мародери за допомогою моїх хлопців увесь метал із Зони витягли. Ріжуть дерева, ловлять рибу безборонно, розвели пасіки. Та коли то було, ти мені скажи? Після того, як у Зоні почали гинути сталкери, браконьєрів туди й арканом не затягнеш! І люди мої теж за межу не заглядають, бо береженого Бог береже, — виправдовувався головний міліціонер країни, а його «надзвичайний» колега лише піддакував, подумавши про себе: «Ну й сволота ти!».

Про те, що міліцейські спецпідрозділи, призвані охороняти Зону, добряче наживаються на цьому, знали всі. Тільки на лапу отримували, а тому й мовчали. А новий генеральний прокурор раптом взявся наводити порядок. Чи йому мало заплатили?

А «менти» дійсно знахабніли. Ще недавно із Зони колонами вивозили механізми, устаткування, запчастини до техніки, деревину. На найбільшому кладовищі забрудненої техніки майже нічого не залишилося. Бронетранспортери, «КАМАЗи», «КрАЗи», тягачі, крани, гелікоптери — мародери розтягли все. За дуже скромними оцінками експертів, загальна вартість таємно вивезеного із зони відчуження майна сягає півмільярда гривень.

І міністр внутрішніх справ ще плачеться в жилетку, бідненький! Наче мало до своєї кишені поклав. Власник кабінету зітхнув і перехилив крихітну пузату чарочку коньяку. Тривожно блиснув діамант на червоному золоті персня…

Командир батальйону спецназу викликав до себе найдосвідченішого ротного. Високий широкоплечий майор обережно постукав до кабінету полковника. Що вже шеф задумав? Через якусь дрібницю його навряд чи б потурбував.

— Береш чотирьох своїх найзліших гавриків — і в Зону! — відразу взяв бика за роги комбат. — І не дивись на мене так. Знаю про привидів і всю ту муть… А ви хто в мене? Еліта армії! Яка нікого не боїться. Навіть самого чорта…

Полковник уважно вивчав свого підлеглого. Шукав найменших ознак страху — і не знайшов. Задоволено крякнув.

— Сана знову «порвала нитку». Чогось тягне її до Саркофагу, як мишу до сиру… Вночі перейшла кордон Зони! Куди дивилися твої мудаки, майоре? За що гроші отримуєте, премії, пайки, звання… Завалили службу!

Ротний гордо підняв голову й безстрашно глянув на шефа.

— Лямку ми тягнемо як потрібно! Спробуй охопити всю лінію — й дивізії не вистачить… А Сану піймати неможливо. Ви це самі чудово знаєте. Вона — сталкер від Бога! І підставляти під її кулі своїх бійців я не хочу. Повертатиметься із Зони — тоді й зустрінемо дівчинку. Крупнокаліберними кулеметами. Які проблеми…

— Великі проблеми, — невдоволено кинув полковник, зігнавши зі столу набридливу муху. — Якщо я кажу «в Зону», значить без зайвих слів топаєте за «колючку». Такий наказ я отримав особисто від міністра! — підвищив голос комбат. — Чи став би я тебе, друже, туди гнати, якби не вперлося начальство. Отакі-то справи…