Розділ 29

Аліна побачила його раніше,

ніж він побачив її.

Вулиця була людна.

Саме цього Дейр боявся.

Продавці.

Візки.

Діти.

Собаки.

Двоє чоловіків сперечались через ціну на тканину.

Жінка несла кошик яблук.

Хтось лаяв міську раду.

Нормальний світ.

Принаймні достатньо.

І посеред нього йшов Дейр.

Не Сторож.

Не чоловік із Керн-Вару.

Не легенда.

Поки.

Лея поруч щось говорила.

Аліна не чула.

Вона дивилась лише на нього.

Обличчя.

Те саме.

Не те саме.

Ближче до того, що пам’ятала.

Але вже не настільки,

щоб тіло могло обдурити її,

ніби нічого не сталося.

Він був худіший.

Старший.

Біла лінія під шкірою біля шиї.

Шрам, якого раніше не було.

І спосіб дивитись на простір,

ніби він бачив ще кілька шарів під камінням.

Аліна зробила крок.

Зупинилась.

Колись вона б побігла.

Тепер:

— Можна підійти?

Дейр почув.

Побачив.

Завмер.

Лея відійшла.

Не сказала нічого.

Добре.

Дейр:

— Так.

Аліна пішла.

Не бігла.

Кожен крок був її.

За три кроки зупинилась.

Дейр усміхнувся.

— Привіт.

Аліна:

— Ти все-таки зайшов.

— Так.

— Сам?

Він глянув на Лею.

— Майже.

Лея:

— Я випадково.

Аліна:

— Звісно.

Пауза.

Аліна:

— Можна?

Не уточнила.

Дейр знав.

Кивнув.

Вона обійняла його.

І цього разу

ліс не прийшов.

Не одразу.

Не було коріння навколо ніг.

Не було чужого спогаду.

Не було другої кімнати поверх вулиці.

Просто брат.

Руки.

Плечі.

Запах дороги.

Дощу.

Диму.

Аліна закрила очі.

— Ти смердиш.

Дейр засміявся їй у волосся.

— Я йшов пішки.

— Є вода.

— Знаю.

— Мило.

— Чув.

Вона притиснула сильніше.

На секунду.

Потім сама відпустила.

Не тримати.

Навіть тепер.

Дейр дивився.

Очі мокрі.

— Я пам’ятаю це місце.

Сказав.

Аліна:

— Вулицю?

— Ні.

Пауза.

— Як ти обіймаєш.

Вона заплакала.

— Не починай.

— Я нічого.

— Саме.

Вони засміялись.

Погано.

Крізь сльози.

Нормально.

І тоді хтось упізнав.

Старий чоловік біля фруктового прилавка.

Він довго дивився.

На Дейра.

На Аліну.

На білу лінію під шкірою.

Потім прошепотів:

— Сторож.

Дейр здригнувся.

Лея одразу повернулась.

Аліна теж.

Чоловік:

— Це він.

Голосніше.

— Останній Сторож.

Люди почали озиратись.

Ось.

Одна жінка:

— Дейр Краст?

Дейр заплющив очі.

Хтось:

— Він живий?

Інший:

— Він повернувся!

— Сторож!

— Це той із книги!

— Той, хто лишився!

Дейр відкрив очі.

Біла мережа під шкірою спалахнула.

На секунду.

Аліна:

— Не називайте його так.

Не крик.

Але.

Люди замовкли не всі.

Один чоловік підійшов.

— Ви врятували столицю?

Дейр:

— Ні.

Чоловік розгубився.

— Але...

— Багато людей зробили багато речей.

Пауза.

— А я зробив одну дуже погану й дуже потрібну на той момент.

Людина:

— Ви стали Сторожем.

Дейр:

— Був.

Пауза.

— Частково ще маю те, що від нього лишилось.

— То ви...

Людина не знала.

Дейр:

— Дейр.

Тиша.

— Просто Дейр?

Він усміхнувся.

— Сьогодні вистачить.

Не вистачило.

Звісно.

Через годину половина столиці вже знала.

Не магічно.

Люди.

Гірші за коріння.

ДЕЙР КРАСТ ПОВЕРНУВСЯ.

Хтось додав:

СТОРОЖ ПОВЕРНУВСЯ.

Хтось:

ОСТАННІЙ СТОРОЖ ЗАЛИШИВ КЕРН-ВАР.

Хтось:

ЛІС ВІДПУСТИВ ЙОГО.

Хтось:

ВІН ПЕРЕМІГ ЛІС.

Це вже було неправдою.

Сайла дізналась,

коли в архів принесли перший лист.

Відкрила.

Прочитала.

ДЕЙР КРАСТ, ЯКИЙ ПЕРЕМІГ МОРОКЛІС...

— Ні.

Друга Сайла:

— Що?

Перша кинула лист.

— Почалося.

За пів години вони мали сім версій повернення.

Не рахувати?

Сім — просто листи.

Заспокойся.

В одній Дейр вийшов із Керн-Вару після перемоги над Мірною.

В іншій —

Мірна благословила його.

В третій —

він убив «бога лісу».

У четвертій —

повернув собі справжнє ім’я.

У п’ятій —

ліс став його слугою.

Друга Сайла:

— Це зайняло дві години.

Перша:

— Люди ефективні.

— Що робимо?

Сайла вже брала перо.

Потім зупинилась.

— Нічого від його імені.

— Добре.

— Не пояснюємо, ким він є.

— Добре.

— Публікуємо лише спростування конкретних фактів, які можуть нашкодити.

— Наприклад?

— Мірна не мертва.

Морокліс не підкорений.

Дейр не є державним Сторожем.

Не має повноважень командувати межами.

Не є доказом безпеки Керн-Вару.

Друга:

— І що він людина?

Перша завмерла.

— Ні.

— Чому?

— Бо це вже його відповідь.

Не наша.

Ось.

Проблема стала гіршою ввечері.

Архів переписався.

Не весь.

Одна полиця.

Документи експедиції.

Сайла відкрила старий список.

Той самий,

у якому після першої книги лишалося:

ТОЙ, ХТО ЗАЛИШИВСЯ.

Тепер там було:

ДЕЙР КРАСТ.

Вона завмерла.

Друга:

— Це добре?

Перша глянула.

— Не кажи.

Бо нижче було більше.

ДЕЙР КРАСТ. СТОРОЖ КЕРН-ВАРУ.

Ще нижче:

ДЕЙР КРАСТ. ОСТАННІЙ СТОРОЖ.