Розділ 24

Проблема зі списком тих, хто відмовився,

почалася з того,

що ніхто не хотів бути в списку.

Сайла написала заголовок:

ОСОБИ, ЯКІ ВІДМОВИЛИСЯ ВІД ПРИЗНАЧЕНОЇ ФУНКЦІЇ Й ЗБЕРЕГЛИ ТЯГЛІСТЬ ОСОБИ.

Івен прочитав.

— Ні.

Сайла:

— Що саме?

— Все.

Орен заглянув через плече.

— Особливо «зберегли тяглість особи».

Івен:

— Я не хочу бути доказом, що твоя теорія працює.

Орен:

— Це моя фраза.

— Тепер моя теж.

Сайла закрила книгу.

— Добре.

Обидва:

— Не кажи.

Вона подивилась на них.

— Тоді як мені це назвати?

Івен:

— Ніяк.

— Для роботи.

— Чому робота обов’язково має назвати нас разом?

Тиша.

Орен усміхнувся.

— Ти стаєш розумнішим.

Івен:

— Я працюю в пекарні.

Там або вчишся, або тебе вбиває Ратен.

Зсередини пекарні:

— Я ЧУЮ!

Сайла зітхнула.

— Добре.

Зупинилась.

Закреслила заголовок.

Написала:

КІЛЬКА ВИПАДКІВ, ЯКІ НЕ ТРЕБА ЗВОДИТИ В ОДНУ КАТЕГОРІЮ БЕЗ ПОТРЕБИ.

Івен:

— Гірше.

Орен:

— Але чесніше.

Першим був Івен.

Створений містом як людина-функція.

Мав стати Сторожем.

Не став.

Не помер.

Не розчинився.

Влаштувався в пекарню.

Обрав тимчасове ім’я.

Зараз уже не називав його тимчасовим.

Не тому, що вирішив назавжди.

Просто перестав думати про це щодня.

Другий —

безіменний кандидат зі сходу.

Його вирощували так,

щоб перше стабільне «я» збіглося з роллю Сторожа.

Він відмовився.

Не взяв ім’я.

Не став межею.

Навчився ловити рибу.

Погано.

Але добровільно.

Третій —

старий повернений Арвен.

Або Сел.

Або обидва слова колись використовувалися.

Він не був Сторожем.

Його зробили штучним носієм межі.

Він зберігав пам’ять,

яка не була його.

І одного дня сказав:

Я ПАМ’ЯТАЮ ЦЕ. АЛЕ ЦЕ НЕ МОЄ.

Після цього система не зламалась.

Він теж.

Принаймні не відразу.

Четвертий —

Дейр.

Складніше.

Не відмовився спочатку.

Прийняв функцію,

бо інакше люди могли загинути.

Потім функція стала частиною нього.

Тепер він відмовлявся від права системи вирішувати,

скільки цієї функції він мусить носити далі.

П’ятий —

другий Дейр.

Можливо наслідок того самого.

Можливо окрема істота.

Можливо обидва описи погані.

Відмовився бути заміною першого.

Відмовився бути «копією».

Відмовився від вимоги знати точно.

Шостий —

Орен.

Не Сторож.

Не людина-функція.

Але ліс називав його своїм.

Він сказав ні.

Сьомого не було.

Сайла навіть не думала рахувати.

Добре.

К-0 не відповідав на запрошення.

Може не отримав.

Може не хотів.

Теж відповідь?

Не автоматично.

Сайла дивилась на записи.

Проблема була не в тому,

що всі вони відмовились.

Проблема була в тому,

що світ почав помічати це.

І вирішив,

що відмова —

нова функція.

Перший випадок стався з Івеном.

Він прокинувся о четвертій ранку

і побачив біля ліжка чоловіка.

Не монстра.

Не тінь.

Не бога.

Самого себе.

Без обличчя.

Тіло.

Одяг.

Руки.

Поза.

А замість лиця —

гладка шкіра.

Івен:

— Ні.

Не крикнув.

Просто.

Постать:

— Ти ще не почув.

Голос Івена.

— Не треба.

— Я прийшов запропонувати.

— Ні.

Пауза.

Постать нахилила голову.

— Ти відмовився бути Сторожем.

— Так.

— І вижив.

— Поки.

— Ти довів, що роль не потрібна.

Івен сів.

— Ні.

— Тоді що довів?

— Нічого.

Ось.

Постать:

— Але інші дивляться.

— Нехай.

— Вони можуть відмовитися теж.

— Можуть.

— Тоді хто триматиме межі?

Івен:

— Не знаю.

Постать зробила крок.

Івен:

— Не ближче.

Зупинилась.

Добре?

Може.

— Ти міг би навчати.

— Не хочу.

— Показувати.

— Уже показую тим, що живу.

— Цього мало.

Івен засміявся.

— Для кого?

Постать мовчала.

Ось.

— Ти хочеш зробити з мене першого, хто відмовився.

Сказав Івен.

— Нову посаду.

Постать:

— Це важливо.

— Може.

— Тоді ти маєш...

— Ні.

Сильніше.

— Я не буду Сторожем відмови.

Тиша.

Обличчя на гладкій шкірі з’явилось.

Його.

Івенове.

Засмучене.

— Але якщо ти підеш у звичайне життя, інші можуть не знати, що це можливо.

Івен:

— Тоді Сайла запише.

Пауза.

— А я завтра буду пекти хліб.

Постать:

— Це егоїстично.

Івен:

— Можливо.

— Люди можуть померти.

— Можливо.

— І ти все одно?

Івен довго.

— Так.

Пауза.

— Бо якщо право на звичайне життя існує тільки після того, як усі проблеми світу вирішені, його нема.

Ось.

Постать зникла.

Не образилась.

Може.

Вранці Івен запізнився.

Ратен:

— ЧОМУ?!

— Мене намагались зробити символом моральної відмови.

Пауза.

Ратен:

— НА ДВІ ГОДИНИ?!

— Було складне обговорення.

Ратен кинув у нього фартух.

— ТІСТО НЕ ЦІКАВИТЬСЯ ТВОЄЮ ОНТОЛОГІЄЮ.

Івен:

— За це я й люблю тісто.

Другий випадок —

на сході.

Безіменний кандидат сидів біля річки.

Вудка.

Черв’як.

Нуль риби.

Вже третю годину.

Темноока дитина поруч їла яблуко.

— Ти поганий.

— Знаю.

— Може риба відчуває твою невпевненість.

— Я дуже впевнений, що нічого не зловлю.

Другі двері були далеко.