Розділ 20

Вранці двох Дейрів поселили в різних будинках.

Не тому, що вони нападали один на одного.

Не тому, що боялись.

Хоча боялись.

Просто обидва попросили.

Окремо.

Перший лишився в мисливському будинку.

Той, хто хотів бути біля столиці.

Другий пішов у стару хижу на північному полі.

Той, хто сказав:

хочу туди, де ніхто не знає мого обличчя.

Сайла записала їх тимчасово як:

Д-ЗАХІД

і

Д-ПІВНІЧ.

Обидва зненавиділи.

— Це жахливо, — сказав перший.

— Юридично, — відповіла Сайла.

Другий:

— Я оберу ім’я тільки щоб ти перестала так писати.

Сайла:

— Не через мене.

— Бачиш? Навіть тут не даєш користі.

Аліна стояла поруч.

Дивилась.

Два однакові обличчя.

Вже менше однакові.

Не фізично.

В одному кутик рота піднімався раніше.

Інший довше мовчав перед відповіддю.

Один тримав чашку правою.

Другий обома руками.

Вона ловила себе на тому, що шукає.

Справжнього.

Автоматично.

Це було майже фізично.

Як коли язик шукає місце вибитого зуба.

Ось цей жарт —

Дейр.

Цей погляд —

Дейр.

Ця пауза —

ні.

Цей шрам —

так.

Цей спосіб сісти —

може.

Вона ненавиділа себе за це.

Не тому, що робила щось зле.

Бо знала:

якщо знайде достатньо збігів,

серце обере.

А потім розум почне доводити.

Саме так люди будують правду з любові.

І інколи роблять з неї клітку.

Міра оглянула обох.

Окремо.

Однаковий пульс?

Ні.

Перший — трохи повільніший.

Другий — нерівний.

Однакові шрами?

Майже.

У другого з’явився тонкий рубець під лівою лопаткою.

Перший його не мав.

— Звідки?

Міра.

Другий:

— Не знаю.

— Був учора?

— Не знаю.

— Болить?

— Якщо натиснути.

— Можна?

— Так.

Міра натиснула.

Другий стиснув зуби.

— Людське.

Міра:

— Біль?

— Так.

— Я мала на увазі реакцію.

— Не кажи.

У першого біла лінія на долоні стала довшою.

У другого —

зникла.

Сайла:

— Це важливо?

Міра:

— Не знаю.

— Як усе.

— Так.

Орен прийшов після обіду.

Пес теж.

Пес спершу підійшов до першого Дейра.

Понюхав.

Відійшов.

Підійшов до другого.

Понюхав.

Сів.

Аліна завмерла.

Ось.

Тіло вже шукало доказ.

Собака вибрав.

Значить?

Ні.

Орен помітив її обличчя.

— Не.

Вона:

— Знаю.

Другий Дейр почухав пса.

Той дозволив.

Перший:

— Зрадник.

Пес глянув.

Не визнав.

Орен:

— Запах різний.

Міра:

— Наскільки?

— Для мене дуже.

— Який?

Орен підійшов до першого.

Вдихнув.

— Камінь.

Волога земля.

Біле коріння.

Пауза.

— Керн-Вар.

До другого.

— Дим.

Кров.

Ліс.

Пауза.

— І щось, чого я не знаю.

Аліна:

— Який ближчий до Дейра?

Орен різко глянув.

Вона сама зрозуміла.

Закрила очі.

— Вибач.

Другий:

— Нормально.

Перший:

— Ні.

Тиша.

Всі глянули.

Перший Дейр стояв.

Обличчя напружене.

— Не нормально.

Аліна зблідла.

— Я не на тебе.

Пауза.

— Я на це.

На весь процес.

Сайла:

— Поясни.

Дейр:

— Ми робимо те саме.

— Що?

— Шукаємо ознаку.

Запах.

Шрам.

Пульс.

Пам’ять.

Собаку.

Пауза.

— Ми не шукаємо небезпеку.

Ми шукаємо оригінал.

Другий Дейр дивився.

— Так.

Перший:

— І рано чи пізно знайдемо щось, що здасться достатньо переконливим.

Потім один стане Дейром.

Другий — тим, що його копіює.

Тиша.

Аліна:

— Я не хочу.

Перший:

— Знаю.

— Але роблю.

— Так.

Вона сіла.

Руки тремтіли.

— Тоді як?

Ніхто.

Лея прийшла саме в цей момент.

З персиком?

Ні.

Хліб.

— Чому всі виглядають так, ніби хтось помер?

Івен за нею:

— Вони вирішують, хто з Дейрів справжній.

Сайла:

— Ні.

Івен:

— Вони намагаються не вирішувати.

— Краще.

Лея подивилась на двох чоловіків.

Довго.

— Ви хочете бути одним?

Обидва:

— Ні.

Пауза.

Другий:

— Принаймні сьогодні.

Перший:

— Так.

Лея:

— Тоді навіщо вам знати, хто перший?

Тиша.

Сайла:

— Для оцінки загрози.

Лея:

— Це справді потрібно?

Міра:

— Частково.

— Що саме?

Міра задумалась.

— Нам треба знати, чи один із них є істотою, що використовує форму Дейра для доступу до міста.

Лея:

— А якщо обидва?

Тиша.

— Якщо жоден?

Тиша.

— Якщо той, кого ви назвете справжнім, теж небезпечний?

Ось.

Орен усміхнувся.

— Я її люблю.

Лея:

— Не кажи.

Сайла:

— Тоді не «хто справжній».

Пауза.

— Які ризики несе кожен зараз.

Міра:

— Так.

Аліна видихнула.

Легше.

Не добре.

Легше.

Першого перевіряли окремо.

Не минуле.

Теперішнє.

— Чи можеш ти відчути людей у столиці?

Міра.

— Так.

— Конкретних?

— Деяких.

— Аліну?

— Так.

— Лею?

Дейр завмер.

— Слабше.

— Сайлу?

— Так.

— Каеля?

— Так.

— Можеш навмисно шукати?

— Так.

— Зроби?

Дейр:

— Ні.

— Чому?

— Не хочу тренувати це.

Ось.

Сайла записала:

МОЖЕ. ВІДМОВИВСЯ.

Не:

не здатен.

Важливо.

Другий.

— Відчуваєш місто?