Розділ 15

Першу нову дверь знайшли в сімейному альбомі.

Сайла довго дивилась на запис, перш ніж дозволила собі подумати слово двері.

Навіть подумки.

Бо це була не двері.

Фотографій у світі ще майже не було — лише кілька майстерень користувалися новою срібною технікою, дорогою й ненадійною.

Але портрети були.

Намальовані.

На одному з них —

родина торговця з Лавена.

Батько.

Мати.

Дві доньки.

Син.

Собака.

Будинок позаду.

Звичайний.

Проблема була в дверях будинку.

На першому портреті —

одні.

На другому, намальованому через п’ять років, —

інші.

На третьому —

їх не було.

А на четвертому двері стояли

між людьми.

Не позаду.

Не в будинку.

Прямокутна темна рама відділяла матір від решти родини.

Художник присягався, що такого не малював.

Сайла:

— Скільки років портрету?

Архіварка:

— Сто двадцять сім.

— Художник?

— Помер.

— Родина?

— Теж.

— Нащадки?

— Є.

Нащадків привели не одразу.

Спершу документи.

Прізвище —

Велар.

У родинних записах була дивна річ.

У кожному поколінні одна людина зникала з сімейної пам’яті,

але не з паперів.

Не стиралась.

Просто родичі знали:

цей чоловік існував.

Але не могли пояснити,

ким він їм доводився.

Сайла:

— Як часто?

Архіварка:

— Не...

Зупинилась.

Не рахувати?

Тут число важливе.

— Приблизно раз на покоління.

— Завжди одна людина?

— У записах — так.

— Чоловік?

— Ні.

Різні.

Міра прийшла.

Оглянула портрет.

Довго.

— Я чую.

Сайла:

— Смерть?

— Ні.

Пауза.

— Місце.

— Де?

Міра вказала не на намальовані двері.

На матір.

— Всередині неї.

Тиша.

Сайла:

— Не буквально.

— Я не знаю, як буквально.

До кімнати зайшла дитина з-під площі.

Подивилась на портрет.

— Це не двері.

Сайла:

— Добре.

Пауза.

— Що?

Дитина:

— Родина.

— Родина — двері?

— Ні.

Пауза.

— Різниця між «ми» і «не ми».

Ось.

Сайла мовчала.

Відчувала, як старі поняття зміщуються.

— Тобто «двері» можуть бути відносинами.

Дитина:

— Може.

— Не місцем.

— Так.

— Не вузлом.

— Так.

Міра:

— І якщо межа ламається...

— Один може стати «не ми».

— Або навпаки.

Сайла:

— Це перший випадок.

Дитина глянула.

— Перший, який ти сьогодні знайшла.

Правильно.

Через годину знайшли другий.

Не шукали.

Сам прийшов.

Лист із військового гарнізону на півдні.

Нормальний.

Печатка.

Дата.

Командир просив пояснити,

чому три солдати одного підрозділу вже четвертий день бачать один і той самий сон,

але в кожному сні інші двоє існують лише як його спогади.

Солдат А прокидається впевнений, що Б і В померли десять років тому.

Солдат Б —

що А і В є його вигаданими друзями дитинства.

Солдат В —

що А і Б досі сплять поруч,

але він єдиний справжній.

Удень усі троє нормальні.

Пам’ятають одне одного.

Сваряться.

Їдять.

Грають у кості.

Вночі межа «хто існує» змінюється.

Сайла:

— Сон як двері.

Міра:

— Можливо.

— Не місце.

— Так.

Третій випадок —

у лікарні.

Мати після пологів перестала розрізняти,

де закінчується її біль

і починається біль дитини.

Не метафорично.

Коли дитині кололи палець —

мати кричала.

Коли мати різала руку —

дитина плакала ще до порізу.

Міра спочатку думала про нервовий зв’язок.

Потім дитина заснула в іншій кімнаті.

Не допомогло.

Мати сказала:

— Він — це я.

Міра:

— Ти так відчуваєш?

— Ні.

Пауза.

— Я знаю, що це неправда.

Ось.

— І все одно?

— Так.

Міра запитала:

— Чого ти хочеш зараз, чого він не хоче?

Жінка подумала.

Довго.

— Гарячого вина.

Пауза.

— Він точно не хоче.

Міра:

— Добре.

Жінка:

— Не кажи.

Зв’язок послабився на хвилину.

Не зник.

Але достатньо.

Сайла записала:

МОЖЛИВИЙ КОНТАКТ/МЕЖА, НЕ ПРИВ’ЯЗАНА ДО ГЕОГРАФІЧНОГО МІСЦЯ.

Потім закреслила контакт.

Занадто.

Написала:

СПОСТЕРЕЖУВАНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ МЕЖІ МІЖ ДВОМА ОСОБАМИ.

Краще.

Через два дні таких повідомлень стало багато.

Не рахувати?

Сайла мусила.

Для роботи.

Але не називала число вголос.

Сон.

Родина.

Біль.

Спільна пам’ять.

Місце.

Тінь.

Ім’я.

Дорога.

Місто.

Два Каелі.

Дві Сайли.

Два Дейри?

Не записувати як факт.

Сім дверей вже не виглядали системою.

Вони виглядали...

прикладами.

Каель повернувся до архіву ввечері.

Небесний.

З листом зі сходу.

— Від мене.

Сайла:

— Якого?

— Іншого.

— Добре.

Відкрили.

Почерк кам’яного Каеля.

БАТЬКО ВІДКРИВ ОСТАННЮ ЧАСТИНУ КАРТИ.

Пауза.

ВОНО НЕ Є КАРТОЮ.

Сайла:

— Звісно.

Далі:

СІМ ЧОРНИХ ТОЧОК БУЛИ НАНЕСЕНІ ПОВЕРХ СТАРІШОГО ШАРУ.

ПІД НИМИ Є ПОЗНАЧКИ, ЯКІ НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ МІСЦЯМ.

ОДНА СТОЇТЬ НА СИМВОЛІ СНУ.

ОДНА — НА РОДОВІЙ ЛІНІЇ.

ОДНА — НА СЛОВІ «СМЕРТЬ».

ОДНА — НА ЗНАКУ, ЯКИЙ БАТЬКО ПЕРЕКЛАДАЄ ЯК «ПОВТОР».

Пауза.

ЩЕ ОДНА НЕ МАЄ ПОЗИЦІЇ.