Розділ 14

Лист із Орселя прийшов без адреси відправника.

Не дивно.

Дивним було те, що посильний не знав, звідки його привіз.

Хлопець стояв у приймальні ради.

Мокрий від дощу.

Кінь надворі важко дихав.

На чоботах — світла глина.

Сайла бачила таку.

Орсель.

Можливо.

— Хто дав тобі лист?

Посильний насупився.

— Чоловік.

— Ім’я?

— Не знаю.

— Де?

— На дорозі.

— Якій?

Хлопець відкрив рот.

Завмер.

— На...

Пауза.

— На східній.

— Від столиці?

— Так.

— До якого міста?

Довга тиша.

— Не пам’ятаю.

Ось.

Сайла не тиснула.

— Ти приїхав звідти?

— Так.

— Впевнений?

— Я...

Пауза.

— У мене таке відчуття.

— Яке?

— Наче я повернувся.

— Звідки?

Хлопець розлютився.

— Я Ж СКАЗАВ, ЩО НЕ ЗНАЮ!

Сайла:

— Добре.

Він:

— Не кажіть.

Вона підняла брову.

— Теж навчився?

— Не знаю.

Пауза.

— Звідкись.

Лист був запечатаний просто воском.

Без герба.

Без міської печатки.

На лицьовому боці:

САЙЛІ. БУДЬ-ЯКІЙ.

Почерк Томара Есса.

Вона впізнала.

Може.

Відкрила.

Всередині одна сторінка.

МИ ДОСІ ЖИВІ.

Пауза.

ЦЕ, СХОЖЕ, ПРОБЛЕМА.

Сайла перестала дихати.

Далі:

ЛЮДИ ПЕРЕСТАЛИ ПРИЇЖДЖАТИ.

СПОЧАТКУ МИ ДУМАЛИ, ЩО ДОРОГИ ЗНОВУ ПОВЕРТАЮТЬ.

НІ.

ВОНИ ВЕДУТЬ ПРАВИЛЬНО.

ПРОСТО НІХТО НЕ ОБИРАЄ НИМИ ЇХАТИ.

Ще:

НАШІ ТОРГОВЦІ ВИЇЖДЖАЮТЬ.

ДЕЯКІ ПОВЕРТАЮТЬСЯ.

АЛЕ КОЛИ ЇХ ПИТАЮТЬ, ЗВІДКИ ВОНИ, ВОНИ ПОЧИНАЮТЬ БРЕХАТИ.

НЕ НАВМИСНО.

Пауза.

ВОНИ НАЗИВАЮТЬ ІНШІ МІСТА.

Сайла встала.

Покликала Міру.

Одну.

Яку знайшла першою.

Потім Аліну.

Небесного Каеля.

Дитину з-під площі.

Друга Сайла прийшла сама.

Побачила лист.

— Орсель?

Перша:

— Звідки знаєш?

Пауза.

— Не знаю.

Ось.

Вони глянули одна на одну.

Друга Сайла:

— Я знаю, що ми там були.

— Так.

— Пам’ятаю Томара.

— Так.

— Пам’ятаю дзвін.

— Так.

— Але...

Вона закрила очі.

— Не можу згадати, з якого боку від столиці місто.

Тиша.

Аліна:

— На заході?

Каель:

— Ні.

— Сході?

— Не впевнений.

Сайла витягла карту.

Орсель був.

Чітко.

Назва.

Річка.

Три башти.

Одна нахилена.

Міра:

— Добре.

Сайла:

— Не.

Вона взяла карту минулого місяця.

Орсель був.

Ще старішу.

Був.

Нову, складену після Падіння столиці.

Порожнє місце.

Не стерто.

Не закреслено.

Просто річка проходила,

дорога вигиналась,

а міста не було.

Каель:

— Хто складав?

Сайла:

— Королівські картографи й нижній архів разом.

— Вони знали про Орсель.

— Мали.

Дитина з-під площі взяла нову карту.

— Тут щось неправильне.

— Що?

Вона показала на вигин дороги.

— Вона обходить не гору.

— Так.

— Ні.

Пауза.

— Вона обходить місце.

Холод.

Аліна:

— Як північна долина Брана.

Сайла:

— Схоже.

— Але там дороги пам’ятали, що не треба входити.

— А тут?

Дитина:

— Може дороги забувають, навіщо туди вести.

Міра:

— Я досі чую Орсель.

Всі глянули.

— Смерті?

— Ні.

Пауза.

— Саме тому дивно.

Вона сіла.

Слухала.

— Там є люди.

— Звідки знаєш?

— Я чую майбутні смерті деяких.

Одна жінка помре через багато років.

Хлопець — взимку.

Старий — скоро.

Пауза.

— Вони мають майбутнє.

Сайла:

— Тобто місто не вмирає.

Міра:

— Не тілом.

— І не людьми.

— Так.

Каель:

— Тоді що?

Міра подивилась на лист.

МИ ДОСІ ЖИВІ.

— Може воно вмирає для інших.

Виїхали наступного ранку.

Не велика експедиція.

Дві Сайли?

Ні.

Одна лишилась у столиці.

Навмисно.

Як зовнішній свідок.

Поїхали:

небесна Сайла,

Міра,

Аліна,

дитина з-під площі,

шестеро людей охорони,

і картограф Елан Дор.

Каель залишився.

Бо країна.

Правильно.

Перед виїздом друга Сайла сказала:

— Я записуватиму щодня, що ви поїхали до Орселя.

— Добре.

— Не для того, щоб «утримати» місто.

— Так.

— Просто щоб мати зовнішній запис.

— Так.

Пауза.

— Якщо завтра я не знатиму слова Орсель?

Перша Сайла подумала.

— Не вигадуй.

— Знаю.

— Читай власний запис.

Але не змушуй себе вірити.

— Добре.

Вона засміялась.

— Не кажи.

Перший дорожній камінь був нормальний.

ОРСЕЛЬ — 26 МИЛЬ.

Елан перемалював.

Не торкався напису.

Через три милі —

новий камінь.

ЛАВЕН — 31 МИЛЯ.

Орселя нема.

— Може інший напрямок.

— Ні.

Елан розгорнув стару карту.

— Тут мав бути Орсель.

Вони їхали.

Перехрестя.

Одна дорога на Лавен.

Друга —

без знака.

Стара карта казала:

Орсель.

Сайла:

— Їдемо без знака.

Охоронець:

— Чому?

Сайла завмерла.

Він справді не знав.

— Бо так вирішили в столиці.

— Куди?

— До Орселя.

Чоловік насупився.

— Це село?

Тиша.

Міра:

— Ти знав учора.

— Не пам’ятаю.

— Нічого.

— Ні.

Сайла записала.