Розділ 13

Бран не любив лід.

Не через холод.

Через чесність.

Лід завжди виглядав достатньо міцним,

поки не переставав.

Білий вогонь горів посеред замерзлого озера вже третю ніч.

Без дров.

Без масла.

Без попелу.

Просто маленьке полум’я всередині кам’яного кола.

Не гріло.

Майже.

Якщо піднести руки —

шкіра відчувала тепло.

Кістки —

ні.

Бран сидів за п’ять кроків.

Навмисно не ближче.

Металева пластина лежала на коліні.

Дві вертикальні лінії.

Порожнє між ними.

Маленькі двері.

І новий знак —

корінь, що розходився у два боки.

Вчора лід написав:

ТОЙ, ХТО БУВ ЗРОБЛЕНИЙ ІЗ ЛІСУ, ВИЙШОВ.

Потім:

ТЕПЕР ЛІС МОЖЕ ЗАХОТІТИ ТЕ САМЕ.

Бран не спав після цього.

Не через жах.

Через те, що не знав,

чи має повернутись.

Ейра сказала:

не нести відповіді Сторожу.

Сайла написала:

НЕ ПОВЕРТАЙСЯ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ЦЕ.

Розумні люди.

Дратували.

— Добре.

Бран подивився на вогонь.

— Я нікуди не йду сьогодні.

Полум’я не відреагувало.

— І не лишаюсь через тебе.

Нічого.

— Я просто втомився.

Вогонь хитнувся.

Бран:

— Не починай.

Він ліг просто на ковдру.

Ніж під рукою.

Не тому, що допоможе.

Просто звичка.

Своє.

Перед сном записав на зап’ясті:

ЦЕ МОЯ РУКА. СЬОГОДНІ.

На другій:

Я БРАН. СЬОГОДНІ.

Подумав.

Закреслив друге.

Надто ім’я.

Написав:

Я НЕНАВИДЖУ КОЗЯЧЕ МОЛОКО.

Краще.

Прокинувся від дзвону.

Один удар.

Не голосний.

Глибокий.

Наче десь під озером висів металевий дзвін розміром із будинок.

Бран не ворухнувся.

Другий?

Ні.

Не чекати.

Не складати.

Він сів.

Білий вогонь горів.

Небо темне.

Зірки є.

Добре.

Море без зірок не тут.

Поки.

На льоду перед колом новий напис:

НЕ ЙДИ НА ЗВУК.

Бран:

— Хто написав?

Тиша.

— Це правило?

Нічого.

— Чудово.

Встав.

Не пішов.

Не через напис.

Бо не хотів провалитись під лід уночі.

Своя причина.

Через хвилину дзвін знову.

Не другий.

Інший.

З правого боку.

Бран:

— Я вас не рахую.

Потім зліва.

Потім позаду.

Не разом.

Ніколи так, щоб можна було скласти ритм.

Але мозок все одно намагався.

Три?

Чотири?

П’ять?

Ні.

Не.

Він почав співати.

Погано.

Стару солдатську пісню.

Не для хоробрості.

Щоб зламати ритм.

На другому куплеті лід під ногами здригнувся.

Не тріснув.

Щось ударило знизу.

Велике?

Може.

Бран замовк.

— Якщо ти риба, то ти дуже погана риба.

Тиша.

Вогонь раптом став чорним.

Не згас.

Саме полум’я почорніло.

Не давало світла.

Лише форму.

Бран відступив.

— Ні.

З-під криги:

— Так.

Голос.

Не чоловічий.

Не жіночий.

Не глибокий.

Не високий.

Просто слово, якого лід навчився.

Бран:

— Ти відповідаєш.

Тиша.

— Тоді не буду називати.

Добре.

Голос:

— Ти вже назвав мене.

Бран завмер.

— Коли?

— Дзвоном.

— Я сказав «дзвін».

— Саме.

— Це твоє ім’я?

— Ні.

— Тоді?

— Ти дав форму очікуванню.

Холод.

Бран:

— Ти не дзвін.

— Ні.

— Тоді що дзвонить?

Пауза.

— Межа.

— Межі не дзвонять.

— Ваші — іноді.

— А твої?

— Не знаю.

Це було хороше «не знаю».

Може.

Бран сів назад.

Не ближче.

— Ти тримаєш цей вогонь?

— Ні.

— Ейра?

— Не ця.

Тиша.

— «Не ця»?

— У вас багато вогнів.

— Скільки?

Пауза.

Бран засміявся.

— Ага.

Не рахувати.

Голос:

— Було достатньо.

— Було?

— Деякі згасли.

— Чому?

— Ті, хто дивився, перестали бути окремими.

Тиша.

Бран:

— Свідки.

— Ваше слово.

— Сторожі?

— Ні.

Швидко.

Ось.

— Чому?

— Сторож тримає.

Свідок бачить.

— Різниця?

— Велика.

Бран згадав старі тексти:

ВОГОНЬ СВІДЧИТЬ: ТУТ Є ТОЙ, ХТО ДИВИТЬСЯ З ЦЬОГО БОКУ.

— Тобто вогонь тримає свідок.

— Не завжди людина.

Ось.

Бран перестав дихати.

— Тут є хтось ще.

Тиша.

— Не «хтось».

Гірше.

— Добре.

Пауза.

— Тут є щось, що дивиться?

— Так.

— Ти?

— Частково.

— Не люблю.

— Знаю.

Бран:

— Звідки?

— Ти казав раніше.

— Ми вже говорили?

Пауза.

— Багато разів.

Ось.

Бран відчув, як шкіра на руках холодіє.

Не погода.

— Коли?

— Ти не зберігаєш цю прив’язку.

— Місце стирає мою участь.

— Не стирає.

— Знаю.

Пауза.

— Відв’язує.

— Так.

Бран:

— Що я питав минулого разу?

— Те саме.

— І що ти відповів?

— Не скажу.

— Чому?

— Бо ти попросив.

Тиша.

Бран відкрив записник.

Знайшов порожню сторінку.

Не порожню.

На світлі вогню щось проступало.

Втиснені літери без чорнила.

Він нахилив.

Прочитав:

ЯКЩО ЗНОВУ ПОЧНЕ ВІДПОВІДАТИ — НЕ ПРОСИ ПОВТОРИТИ СТАРУ ВІДПОВІДЬ.

Почерк його.

Звісно.

Нижче:

ПОСТАВ НОВЕ ПИТАННЯ.

Бран:

— Ненавиджу себе.

Голос:

— Це стабільне.

— Не кажи.

Він подумав.

Нове.

Не:

хто ти?

Не:

що тут?

Не:

що тримає межу?

— Чого ти хочеш зараз?