Розділ 7

Безіменний кандидат прокинувся до світанку.

Не через двері.

Через голод.

Це його заспокоїло.

Поки тіло все ще могло вимагати кашу, світ не повністю перетворив його на символ.

Можливо.

Він вийшов із намету.

Табір спав.

Дим від нічних вогнищ лежав низько.

Коні іноді переступали.

Хтось кашлянув.

Хтось уві сні назвав жіноче ім’я.

Звичайне.

Добре.

Двері стояли за табором.

Чорні.

Без ручки.

Без рота.

Після вчорашнього вони взагалі перестали бути схожими на річ, яку треба відчиняти.

Рама.

Темна площина.

Все.

Він не дивився довго.

Пішов до кухні.

Кухар уже був там.

Той самий, у якого темноока дитина вкрала яйце.

— Рано.

— Так.

— Каша?

Кандидат подумав.

— Хліб.

Кухар підняв брову.

— У нас каша.

— Тоді хліб.

— Чому?

— Бо хочу не те, що мені приготували.

Кухар подивився.

— У вас усіх тепер такі розмови?

— На жаль.

Він отримав шматок вчорашнього хліба.

Твердий.

Поганий.

Його.

Сьогодні.

Сів біля вогню.

Їв повільно.

Не думав про двері.

Саме тому думав тільки про них.

Король прийшов за десять хвилин.

Без плаща.

Втомлений.

— Ти йдеш.

Не питання.

Кандидат:

— Так.

— Сьогодні?

— Так.

— Чому?

— Бо вчора вирішив не йти сьогодні.

Король зупинився.

— Не зрозумів.

— Вчора я хотів підійти.

Потім вирішив спочатку поспати.

Пауза.

— Тепер я прокинувся і хочу перевірити заново.

Король кивнув.

— Добре.

Кандидат:

— Не кажіть.

Король:

— Сьогодні можна?

— Ні.

Король сів.

Не командував.

Це вже стало помітно.

Навіть дивно.

— Хочеш, щоб я був поруч?

Кандидат:

— Не знаю.

— Тоді не буду.

— Зачекайте.

Король зупинився.

— Я хочу, щоб ви були.

Пауза.

— Але не біля дверей.

— Де?

— Там, де я вас бачитиму.

Але де ви не зможете мене схопити, якщо я піду вперед.

Король дивився.

— Ти не хочеш, щоб я рятував?

— Я хочу знати, що рішення зупинитися буде моїм.

Тиша.

— Якщо ти попросиш?

— Тоді приходьте.

— Добре.

Кандидат:

— Не кажіть.

Король майже усміхнувся.

Каель з’явився пізніше.

Розпатланий.

Незадоволений.

— Ви що, без мене вирішили почати погану ідею?

Кандидат:

— Це не ваша ідея.

— Саме тому хочу подивитися.

Темноока дитина сиділа на камені неподалік.

Ніхто не бачив, коли прийшла.

В руках яйце.

Цього разу подароване.

— Ти теж?

Кандидат:

— Ти знала?

— Що?

— Що я підійду.

— Ні.

— Тоді чому тут?

— Хотіла подивитися.

Каель:

— Дуже людське.

Вона:

— Не кажи.

Кандидат стояв перед дверима.

Десь за спиною —

Король.

Каель.

Дитина.

Кілька людей варти далеко.

Ніхто більше.

Не робити ритуал.

Не натовп.

Не свідчення для легенди.

Він вдихнув.

— Я йду до них, бо хочу.

Сказав уголос.

Каель:

— Для себе?

— Так.

Перший крок.

Нічого.

Другий.

Двері темні.

Третій.

Поверхня стала трохи глибшою.

Не відкрилась.

Просто чорне перестало бути плоским.

Кандидат зупинився.

Хотів?

Так.

Ще.

Підійшов на відстань руки.

Не торкався.

На чорній поверхні з’явився він сам.

Не відбиття.

Інший.

Чистий.

Без шрамів.

Без втоми.

Без старої ненависті.

Кандидат:

— Ні.

Каель тихо:

— Що бачиш?

— Себе.

— Якого?

Пауза.

— Зручного.

Образ усміхнувся.

ТИ МОЖЕШ НЕ НЕНАВИДІТИ.

Кандидат:

— Можу.

Я МОЖУ ЗАБРАТИ.

— Ні.

Поверхня змінилась.

Король.

Молодший.

Не сивий.

Не згорблений.

Той, кого кандидат пам’ятав з лабораторій?

Може.

Король у дверях сказав:

ПРОБАЧ.

Кандидат завмер.

Справжній король за спиною мовчав.

Добре.

Я НЕ МАВ ПРАВА.

Ще.

Я ЗРОБИВ ТЕБЕ ЗНАРЯДДЯМ.

Кандидат відчув, як щось всередині рушило.

Не магія.

Бажання.

Старе.

Брудне.

Дитяче.

Щоб він сказав.

Саме це.

— Не.

Голос слабший.

Двері:

ТИ Ж ХОЧЕШ ЦЕ ПОЧУТИ.

Кандидат:

— Так.

Тиша.

Каель завмер.

Король теж.

Кандидат:

— Я хочу.

Пауза.

— Але не від дверей.

Образ короля зник.

Чорна поверхня здригнулась.

Вперше ніби роздратувалась.

Тепер показала кімнату.

Малу.

Дерев’яний стіл.

Вікно.

Дощ.

Ні королів.

Ні вузлів.

Ні дверей.

Просте життя.

Жінка на кухні.

Обличчя не видно.

Хтось сміється в іншій кімнаті.

Дитина?

Може.

Кандидат перестав дихати.

ТИ МІГ МАТИ ЦЕ.

Тиша.

— Міг?

ТАК.

— Звідки знаєш?

Я ПАМ’ЯТАЮ.

— Що?

ТВОЄ ЖИТТЯ БЕЗ НЬОГО.

Пауза.

Кандидат ледь не повернувся до короля.

Не.

Не давати дверям.

— Я не прожив його.

АЛЕ МОЖЕШ.

— Як?

ВІДМОВСЯ ВІД ЦЬОГО.

Чорна поверхня показала його нинішнього.

Тіло.

Пам’ять.

Ненависть.

Роль кандидата.

Я ПОВЕРНУ ТЕ, ЩО МОГЛО БУТИ.

Тиша.

Кандидат:

— Ціною мене теперішнього.

ТИ ЛИШИШСЯ.

— Як інший.

КРАЩИЙ.

Ось.

Він усміхнувся.