14 Розділ

    Тиша і спокій. Це все, що панувало у міжпросторі. Немає ні світла, ні темряви. Не існує ні добра, ні зла. Ні за що навіть зачепитися думкою або погляд. Просто пустка і самотній холод. Цілковите забуття. Аїд існував. Він не стояв і не сидів, а просто був. Іноді рахував дні, роки та століття. А потім перестав. Час тут не мав ніякого сенсу, бо тягнувся й не минав. Він не існував, як все інше. Його сила не зникала, а була замкнена в цій просторовій клітці. Стиснута до межі, мов зірка перед вибухом. Вона пулсувала всередині, проте не мала виходу. "Чудово..." - Подумки пробурмотів Аїд, тільки думка прозвучала зовсім безентузіазно. - "Володар мертвих. Ув'язнений у... ніде." Спогади інколи проривалися, немов уламки старого сну. Блискавки, розпашіле обличчя Зевса та його останні слова перед пасткою. "Але ти забув, що я ще й стратег." Тоді було не до жартів. Та ось - щось змінилося. Не звук і не світло. Напруга. Простір довкола нього здригнувся, неначе хтось роздвинув завісу.
- Ні... - Промовив бог повільно. Йому аж не вірилося. - Не може бути.
У ніде з'явилася тріщина. Полилася світла енергія - жива, тепла і така до болю знайома. Запах землі після дощу. Подих весни. Сила, яка не просить дозволу.

- Аїде, - пролунав мелодійний жіночий голос. Перед ним постала Персефона. Не юна дівчина, яку він колись помітив серед рослин. Не розгублена богиня, що колись сумнівалася у своєму місці. А впевнена у собі володарка Підземного Світу - рішуча й мужня, як ніколи. Її присутність переписала простір навколо.
- Ого, - розреготався Аїд. Не саркастично, а радше радісно. - Невже мене нарешті звільняють? Чи це чергове "ти маєш залишитися заради балансу"?
Жінка гірко усміхнулася.
- Баланс давно порушений. - Відповіла вона. - Поки ти був тут, інші вирішили, що можуть гратися зі смертю.
Богиня підняла руку. Повітря затремтіло.
- Культ краде душі. Боги втручаються в життя смертних. Ти потрібен не як в'язень, а як володар.
- О, тепер я потрібен через дві тисячі років. Як зручно.
- Персефоно, - голос чоловіка став серйозним. - Якщо ти це зробиш... Назад дороги вже не буде.
Персефона подивилася йому просто в очі.
- Я знаю.
І внесла енергію, простягнувши праву руку. Не грубо, не з люттю, а точно, як ключ у замок. Портал завив. Печаті почали руйнуватися, немов хтось стирав саму ідею ув'язнення. Порожнеча відступала, не витримавши поєднання життя і смерті. Аїд відчув це миттєво. Його сила повернулася не вибухом, а хвилею. Він знову контролював цю реальність.
- Забула сказати, - промовила Володарка Мертвих. - Зевс буде в захваті.
Бог розсміявся - цього разу щиро.
- О, цього мені бракувало.
Любий зробив крок уперед. Земля поступилася під ним.
- То що далі, королево весни й мертвих?
Персефона повернулася обличчям до Підземного Царства, яке зустрічало їх.
- Далі - ми здобулемо те, що в нас вкрали.
Вони рушили разом. І вперше за довгий час настав світанок. Сонце радісно сходило над багаточисленними дахами будинків. Воно знову мало свого володаря.