6 Розділ

   Проминуло тисячі років. Настав наш час. Бурхливий, непередбачуваний, сповнений надій та сподівань. Офіс Персефони заховався там, де його ніхто не шукав би - між зачиненим бізнес-центром і старою підземною станцією. Цього місця не було на жодній мапі. Ззовні стояли звичайні бетонні стіни. Усередині ж - простір, що не належав жодному часу. Жінка сиділа за столом із чорного скла. У цьому тридцятирічному тілі з червоним волоссям вона навряд чи видавала свою божественну сутність. Однак її погляд бачив значно більше, ніж дозволяло це століття. Перед нею зависали прозорі екрани зі світлими символами, графіками й потоками цифр. Персефона працювала мовчки. Швидко. Точно, ніби машина. Мозок дівчини зосереджено розмірковував, а руки квапливо бігали по клавіатурі. Двері безшумно відчинилися.
- Володарко, - озвався чоловічий голос. Вона не стала підводити очі.
- Кажи.
До столу підійшов працівник - не людина і не тінь, щось проміжнє. У руках він тримав планшет, що світився холодним синім світлом.
- Статистика за останеі сорок вісім годин. - Сказав чоловік. - Загальний приплив душ стабільний... Але є певні відхилення.
Робітник передав дані. Шефиня провела пальцем по повітрю. Жест був легкий і ледь помітний. Графіки змінилися. Один із них різко пішов униз.

- А це ще що таке?
- Нещодавна статистика, бос.
Її брови зійшлися. Побачене керівниці взагалі не сподобалося.
- Знову вони. - Тихо промовила Персефона.
- Так, - підтвердив працівник. - Еон. Кількість душ, які зникають до моменту переходу, зросла на шістнадцять відсотків. Вони не доходять до нашого реєстру.
Жінка відкинулася на спинку крісла.  Розслаблено заплющила очі. Недопалена цигарка диміла в її руці. Вона вдихнула цей дим. За її спиною розкинулося панорамне вікно на цілу стіну. За склом був Нью-Йорк. Велике місто, що сяяло вогниками у нічній пітьмі.
- Вони не просто крадуть душі. - Сказала холодно богиня землі. Еон перерозподіляє енергію.
Працівник мовчав.
- І це знижує мій рейтинг. - Додала шефиня. Вона змахнула рукою екрани - простір перед нею потемнів. У пам'яті сплив голос, такий знайомий і насмішкувато-лагідний. "Коли збереш достатньо, тоді двері відкриються." - Богиня удачі посміхалася крутячи між пальцями монету. - "Енергія не має форми. Вона має лише кількість. І тільки коли її буде достатньо - він повернеться." Персефона стиснула руку в кулак.

- Щоб визволити Аїда, мені потрібно більше сил. Більше душ. Більше впливу.
Володарка підвелася.
- Культ заважає, - сказала вже вголос. - А отже, це вже проблема.
Працівник схилив голову.
- Останнім часом туди потрапляє більше дітей, аніж дорослих. - Зауважив він.
- Ну ясно. Їм потрібні юні, ще незміцнілі дитячі душі. Тільки от я не дозволю їм стати мені на заваді.
- То яким буде ваш наказ?
Дівчина подивилася у вікно. Десь там, у світі смертних, люди шукали безсмертя, не розуміючи ціни.
- Знайди мені все про цей культ. - Наказала вона. - Імена. Канали. Слабкі місця.
Посміхнулася - повільно, небезпечно.
- Якщо вони грають із душами... То нехай дізнаються, хто тут справжня володарка підземного світу.