4 Розділ

   Оранжерея була тиха, сповнена легкого шелесту листя. Скляні куполи тремтіли від теплого світла, а дивні рослини перепліталися між собою. Квіти цвіли темними барвами - багряними, фіолетовими й чорними прожилками. Тут не існувало земних правил росту. Тільки підземна історія небуття. Богиня йшла між рядами повільно. Дівчина обережно торкалася пелюсток кінчиками пальців: їй здавалося, що рослини відчувають її.
- Вони розуміють нас. - Промовив дворецький. Він був високим і худорлявим чоловіком з сивими вусами. - Підземний світ завжди реагує на тих, хто здатен його змінити.
- Отже, я й тут комусь заважаю? - Гмикнула Персефона.
- Навпаки. - Погляд чоловіка став по-філософськи серйозним. - Ви... Вперше не виглядаєте нудьгуючою.
Вони зупинилися біля невеликого дерева. На ньому росли плоди. Великі й стиглі яблука, налиті червоним блиском ніби манили подорожніх до себе. Але недарма звалися підземними - в них відчувалася рука зла.
- Це ваші яблука? - Запитала гостя.
- Плоди нашого світу. - Кивнув лакей. - Їх не пропонують, а обирають.
Запанувала незручна мовчанка. Йому захотілося відійти, коли повітря раптово розірвалося. Просто посеред саду спалахнув магічний портал. Різкий, холодний і чужий простір. Земля під ногами здригнулася від натиску.
- Персефоно!
З'явилася праматір-земля. Її волосся було розпатлане а обличчя напружене. В очах зародилась іскра страху. Того самого, який Деметра ніколи не дозволяла собі показувати. Поруч із нею линула Геката. Спокійна. Зосереджена. Як завжди чітка й прямолінійна. Вона одразу помітила сестру.
- Ти мусиш піти з нами. - Сказала мати. - Негайно.
Персефона повільно обернулася.
- Вітаю, мамо.
- Це не жарт, - голос володарки землі затремтів. - Про твою поведінку ми поговоримо пізніше. А зараз ти маєш якомога швидше покинути це місце.
- Все ще можна виправити. - Додала Геката. - Ну ж-бо, Персефоно, зроби крок на бік світла. В нашу сторону. Ми полетимо додому, і все буде знову, як раніше. Поки ти не скуштувала Аїдових плодів, ти ще можеш повернутися додому.
Очі богині хитро звузилися. Вона обміркувувала почуте. Дівчина спершу поглянула на червоний плід у своїй руці. Потім на Деметру і на сестру.
- Тобто, якщо я зараз це з'їм, то більше ніколи вже не зможу повернутися? - Уточнила. Геката кивнула.
- Саме так.
- Що ж, думаю, вибір тут очевидний.

Хрусь. Пролунав негучний, але такий епічний звук. Персефона спокійно відкусила шматочок яблука. Вона знала, що чинить неправильно. І саме тому упивалася миттю, спеціально довго розжовуючи фрукт. Світ здригнувся. Світло в оранжереї згасло й спалахнуло знову - вже іншим кольором. Темні рослини потягнулися до неї. Повітря стало густішим, насиченим силою. Волосся дівчини потемніло, а очі засвітилися глибоким і холодним світлом. Ґрунт під ногами відгукнувся - не опором, а покорою. Матір застигла так, ніби втратила здатність дихати. Тільки Геката залишилася незворушною.
- Вона зробила свій вибір.
- Персефоно... Донечко... Я ж хотіла для тебе найкращого... - Простогнала Деметра.
- Ти хотіла правильного. - Перебила донька. - Олімп потонув у брехні та лукавості. А я хочу справжнього.
Вона випрямилася. Гордо й незалежно, наче нова володарка підземного світу.
- Саме тому, - сказала рішуче. - Я не втекла. Я прийшла туди, де мені не кажуть, ким бути.
Десь далеко, у глибинах царства, сила відповіла на її крок. І відтепер Персефона не була гостею. Вона стала Королевою Пітьми.