2 Розділ

   Вони зникли з Олімпу без грому й блискавок. Без погонь. Без прощань. Просто потрапили  в провал, ніби світ під ногами раптово здався. Повітря скрутилося, гіппокамп махнув хвостом. Світло зламалося на уламки, і Персефона інстинктивно вчепилася в руку свого супровідника.
- Тримайся, - кинув він. - Далі буде... Голосно.
Боги впали. Не вниз. У шум. Перед очима розикнувся широкий кам'яний міст. Під ним текла ріка, стрімка, запальна й бурхлива. Уздовж берегів з'являлися будинки, високі арки та сходи. Високі, непропорційні будівлі нахилялися одна до одної. Повітря тремтіло від шуму: лайка, сміх, вигуки, спів та удари.
- Це... Що таке? - Повільно запитала богиня. Аїд повільно зісковзнув зі спини гіппокампа і галантно подав їй руку.
- Ласкаво прошу. - Спокійно сказав. Здається, для нього це була звична річ. - Мій світ.
- Це... - Дівчина замовкла, розглядаючись. - Не схоже на жах.
Аїд ледь усміхнувся.
- Олімп любить страшні казки. Так простіше тримати контроль.
Втікачі пішли вперед. Душі - дивні й химерні метушилися і сперечалися на вулицях. Кожен мав свою форму. Інколи дивакувату, інколи танцюючу. Поряд двоє демоноподібних істот билися за якийсь папірець.
- Він мій!
- Ти помер у 976, заткнись!
Персефона пирхнула.
- Чесно? Я очікувала вогню. Котлів. Ланцюгів.
- Це туристична версія. - Відповів володар підземного царства. - Насправді тут бюрократія, перенаселення і вічний безлад.
- Не схоже, що душі тут страждають.
- Не всі, - чесно уточнив юнак. - Тут йдеться не про покарання. Тут лише підсумок.
Він тицьнув пальцем углиб району.
- Це центральна вулиця. - Пояснив Аїд. - Там живуть ті, хто ще не змирився зі смертю. Їм потрібно шуміти. Вони живуть на максимумі, навіть після кінця.
- Вони зовсім не виглядають нещасними. - Зауважила донька Деметри.
- Бо більшість із них такими й були за життя. - Знизив плечима хлопець. - Просто тепер не прикидаються.
Боги звернули на іншу вулицю. Світло стало тьмянішим, а музика тихішою.
- А тут як?
- Тут мешкають душі, які стомилися від хаосу. В цій частині міста завжди спокійно. І доволі самотньо.
- А ти? Ким ти є насправді?
Він пильно подивився на неї.
- Я той, хто тримає рівновагу. - Сказав нарешті, після паузи. - Поки інші боги змагаються за славу, я працюю з тим, що залишається.

   Вони зупинилися біля палацу - головної резиденції цього царства. Його гострі шпилі здавалося б, впивалися у темне небо. Дивні вітражі світилися зсередини блакитно-смарагдовим сяйвом.
- Це твій дім? - Підняла брову Персефона.
- Мій офіс, - виправив володар. - І споруда, де я рятуюся від цього божевілля.
Дівчина подивилася ще раз на країну, на шумні вулиці, на живі вогні.
- Знаєш, це набагато краще, ніж бути богинею землі.
Аїд повернувся до неї. Його очі спалахнули вогнем. Азартним, живим.
- Тоді залишайся. - Тихо сказав він. - Тут ти зможеш бути ким захочеш. Стигікс! - Гаркнув на свого улюбленця. Гіппокамп слухняно завуркотів і згорнувся у клубочок, перетворившись на гострий посох. Владика легонько стукнув ним по міській бруківці.
- Заходьмо. Дорій!

Звідкілясь виник дворецький у елегантному, чорно-білому костюмі.
- Вітаю вас в оселі, пане. - Чоловік заговорив швидко, збивчасто. - А це хто? - Метнув промовистий погляд у бік богині землі.
- О, ця панянка зі мною. - Широко усміхнувся Аїд. - Подбай про пишний обід та відкрий оранжерею. Я хочу показати нашій гості свої розкішні сади.
- Буде зроблено, пане.