1 Розділ

    Персефона сиділа на краю мармурових східців і з нудьгою крутила між пальцями зелену гілочку. Від неї йшов тонкий аромат молодого дерева. Боги довкола були вкрай заклопотані. Пан пас кіз на мальовничих луках. Аполлон грав на золотій арфі. Артеміда вчила німф стріляти з лука. Нікому й діла не було до неї! А її пагін вже тричі змінював форму листя - з ромашки на троянду, з троянди на колючий бур'ян. Все, що завгодно аби не заснути! Ще й спека така нині, просто жах!
- Персефоно! - Гукнув хтось її. Дівчина стрепенулась. Дратівливо скривила губки. І кому яке діло до неї в таку-то пору? З-за дерева вийшла матір Деметра. Надивовижу чиста й акуратна, як завжди.
- Працює із землею, а знана ошатністю своєю. - Так казали про неї мелодійні діви-музи. І правда: прамати-земля була дуже охайною. "Мені б твій зиск у хазяйстві, мамцю." - Подумала, зціпивши зуби донька. - "Я була певно б найхвалебнішою богинею у світі. А так - я лиш чергова спадкоємиця твоєї долі. Тільки от таланту в мене до садівництва - мов кіт наплакав.

- Персефоно. - Голос богині був спокійним та суворим. Саме таким, яким ставав він перед бурею.
- Я чуууую. - Протягнула дівчина, навіть не обертаючись. - І одразу скажу: якщо це знову про пшеницю - вона росте. Якщо про виноград - він дозріває. Якщо про те, що я повинна... то ні.
Мати підійшла ближче. Земля під її ногами ледь помітно двигтіла, ніби прислухалася до кожного кроку.
- Ти знову зіпсувала сади Аполлона. - Сказала вона. - Його лаври співають.
- Радше горланять. - Гмикнула Персефона. - Так буде влучніше. Я через них не спала всю ніч. І взагалі, мені нудно.
- Тобі завжди нудно. - Деметра склала руки на грудях. - Краще б ото зайнялася корисною справою, аніж псувала пагінці. - Додала, вирвавши з її рук гілку. - І коли ти нарешті вже подорослішаєш. Тобі сімнадцять, невдовзі мусиш стати богинею землі замість мене. Треба бути серйознішою. Це велика відповідальність.
Пустунка нарешті повернулася. В її карих очах не було страху. Тільки щире обурення та роздратування.
- Земля, поля, врожаї, цикли... Мамо, це все так передбачувано. Весна, літо, осінь. Ніякої тобі інтриги! Мені таке не до вподоби.
Погляд матері став твердим і важким.
- Ти повинна. - Різко сказала вона. - Так заведено. Досить дитячих забавок. Час бути відповідальною.
Донька підвелася і обтрусила землю з рук. Усміхнулася тією усмішкою, що завжди обіцяла проблеми.
- Серйозною? Добре-добре. - Завірила дівчина. - Я буду серйозною. Дуууже серйозною.

Здається, богиня не помітила ніякого підступу в її поведінці.
- Чудово! Тоді йди відновлюй зів'ялі сади на околиці Олімпу. Якраз корисна робота для тебе. Може не так нудьгуватимеш.
- Мамо! Але ж там навіть поговорити ні з ким! - Заперечила Персефона.
- Мені байдуже.

- Байдуже їй! - Обурювалася спадкоємиця, по дорозі до непримітного місця. - А мені теж байдуже зав'януть ті сади, чи ні!
Там боги з'являлися вкрай рідко, а служителі працювали мовчки, опустивши очі.
- Обережніше, богине, - пробурмотів один із них, коли Персефона змусила землю надто різко розквітнути. - Ви порушуєте порядок.
Вона подивилася на нього зверху вниз.
- Порядок - це вигадка для тих, хто боїться хаосу. - Кинула саркастично. - А тепер відійди, поки я не вирішила, що тут має рости кактус.
"А вона гаряча мала." - Задоволено подумав Аїд, підглядаючи за нею з-за кущів. Зрештою, з цього все й почалося. Він засміявся. Тихо. Глибоко. Ніби сміх народився не в грудях, а десь у тіні. Персефона обернулася - і побачила його. Незнайомця у темному плащі, який вийшов з пітьми. Привабливого юнака з синім волоссям та темним, глибоким поглядом. Ці чорні очі гіпнотизували і манили до себе водночас. Немовби засмоктували її свідомість всередину до себе. Богиня мимоволі здригнулася. Але попри збентеження, цей гість неабияк зацікавив її.

- Ти не схожа на богиню землі. - Зауважив володар підземного царства.
- А ти не схожий на того, хто має тут бути. - Відповіла вона без роздумів. - Тож ми квити.
Аїд підійшов ближче.
- Тобі нудно тут?
Персефона примружилася. Її погляд зачепився за пов'язку з черепами на голові прибулого. Усміхнулася кутиком губ. Їй це сподобалося.
- Смертельно.
Хлопець лукаво зиркнув на неї.
- Тоді маю пропозицію. - Промовив він. - Втечи зі мною.
- Куди?
- Туди, де ніхто не скажи тобі, ким ти повинна бути.
Спадкоємиця обдумувала пропозицію кілька секунд. Потім схвально кивнула.
- Втекти з місця, де мене ніхто не поважає? Забратися на край світу із підозрілим чужинцем? Це звучить заманливо. Тож я скажу тобі: о так, мій лицарю!

Вона зробила крок до нього. Дрібне тремтіння пробігло тілом Аїда, коли її тонкі пальці торкнулися його долоні. Від цієї миті Персефона, здавалося б, належала тільки йому. Здавлено крикнув підземний Гіппокамп, здіймаючись над Олімпом.