Богемне життя

Розділ 14. "Регент"

— Чому ти не у своїй кімнаті? — Вікторіан одразу із порога почав на мене буквально нападати.

А ще мені не подобався його погляд. Такий липкий, що я ніяк не могла позбавитись відчуття його очей на собі.

— Я не можу цілими днями сидіти у чотирьох стінах...

— Мені начхати, іди до себе.

Чудове привітання вийшло. Піднялась з підвіконня, закрила книгу що тримала у руках і повернулась у сторону сходів, як почула як відчиняються вхідні двері. На секунду розгубилась, бо з'явилось нестерпне бажання повернути голову й подивитись хто ж прийшов.

— Вікторіане, не представиш мені свою леді?

Запанувала тиша. Вікторіан мовчав, бо не хотів мене представляти, та чомусь він не міг не виконати прохання цього чоловіка. А може це було зовсім і не проханням?

А мені було не зручно чути, як мене назвав цей чоловік. Бо я точно не леді для Вікторіана.

Та Вищий мовчав, мабуть, думав, як поступити. А я продовжувала стояла в нерішучості. Бо не знала що робити. Чи йти до своєї кімнати, чи знайомитись із гостем.

А гість позбавив мене вибору, він обійшов кругом і став перед обличчям.

— Ще на святі хотів познайомитись із вами міс. — він зробив наголос на слові міс, тобто чекав, чи підтверджу я свій статут не одруженої, — Та Вікторіан так поспішав... — незадоволення у голосі чоловіка було явним, він навмисно його показав, щоб Вікторіан зрозумів це.

— У мене були справи, невідкладні. — Вікторіан ожив і став поряд мене.

— Невідкладно когось карав? — щось мені підказує, що ці двоє не люблять один одного.

— Це Альма. — Вищий перейшов на іншу тему...

— Просто, Альма? — я знову стояла тихо мов миш, між двома хижаками й не знала як вийти сухою з води.

— Сер, вечеря подана. — злі, роздратовані переглядини чоловіків, перервала покоївка.

— Прошу за стіл, Регенте Каїне!

Регент? Так він є Регентом? Наймогутнішим Вищим, найголовнішим! Якось одразу стало страшно. Хоч мені й до цього було не комфортно, та усвідомлення, що щойно розмовляла з Регентом... Вселяло жах.

Адже, можливо, саме Регент є винуватцем смерті мого батька. При одній цій думці по тілу проходила тінь холоду, від якого дибки ставало волосся. І дискомфорт, який відчувала на початку розмови змінився на цілу гаму негативних емоцій: гніву, ненависті, болі.

Дитячої болі від втрати, яка привела до смерті мами та зробила мене і брата сиротами.

Зробила крок до сходів, бо нестерпно захотіла бути щомога далі від Регента.

— Альмо, ви не складете нам компанію? — та це ввічливе запитання Регента розбило в крах мої бажання.

— Не відмовляйте у такій дрібничці мені та розбавте чоловічу компанію своєю красою.

Красою? Компанію? Захотілось оглянутись й перевірити, чи не стоїть позаду мене ще одна Альма, якій і було це адресовано. Та стрималась й подивилась на Вікторіана, що стояв не природно рівно. Його напруга хвилями билась об мене.

Чому він так розхвилювався? Ні, зовні то він спокійний, та я бачила в його очах правду.

Вікторіан зробив для мене жест рукою, запрошуючи до столу і я не знала як відмовитись від пропозиції, тому рушила до столової. А чоловіки, галантно мене пропустили в перед і йшли позаду.

Стіл накритий на дві персони, та покоївка побачивши мене, швидко виправила це. Дехто, явно не розраховував що я теж вечерятиму тут.

Та це не найбільше мене бентежило. Я виглядала у компанії двох красивих, статних чоловіків — недоречно. Вони ж у шикарних костюмах, модних, виглжених. 

А я у порваних джинсах й майці, яку я часто використовую в якості піжами й помнутій від сидіння на підвіконні білій сорочці, яка теж далеко не нова. За своє волосся, яке просто спадало в довільному порядку — мовчу.

Як же мені не зручно. Кричала моя підсвідомість і по тихому втекла. А я на жаль не мала такої можливості.

— Альмо, а яка ваша фамілія? З якого ви роду? Ваше обличчя, риси, видались мені надто знайомими...

— Каїне, ти приїхав для того, щоб обговорити жатву. — аж надто ввічливий голос Віка, який щойно виставив грані дозволеного для Регента.

Іншими словами він позначив свою територію. Тільки мені не зрозуміло з якої причини? Чи він ревнує? (Та я, не вірю в це)

Чи він просто не хоче, щоб Каїн дізнався хто я така, тобто яким образом опинилась в цьому домі... Що до леді, як назвав Каїн, мені далеко.

Мабуть, Вік, просто не хоче, щоб моя тінь, впала на нього.

— Ти казав, що збереш чорні артефакти! Та час спливає, а їх досі в мене не має. Ти хоч розумієш, чому це грозить?

Відвертий наїзд на Вікторіана. Та він при цьому залишився абсолютно спокійний.

— Я виконаю свою частину обіцянки. І час у мене ще є... А ви Регенте Каїне, не забудьте, про свою частину...

— Я пам'ятаю.

— Ще хтось з твоїх вірних псів, вирвався на волю... І вбив дві стаї перевертнів.

Я уважно ловила кожне слово, не могла відірватись. При цьому старалась їсти й не подавитись. Особливо, коли принесли на таці голову чоловіка, того самого зі знаком. Чоловіка на якого вказала я...

Жувати припинила, ледве ковтнула те що було в роті й стримала свої емоції. Які так і рвались... 

Хотіла висловити цим напищиним індикам все що про них думаю. Що не можна брати й безкарно відрізати голови людям, хоч вони й вбивці... Це неймовірна дикість!

Каїн, посміхнувся, його зовсім не засмутила втрата, як я зрозуміла його людини.

— Дякую, що зробив за мене чистку. Чекаю каменів... — і Каїн зробив характерний жест, що час тікає й піднявся.

Вікторіан теж, а я продовжила сидіти.

— Альмо, був радий з вами познайомитись. До зустрічі.

До зустрічі... Це навряд.

А ще мені дивно, чому свої таємничі Вищі, які оберігають їх, мов дракони золото, ціною життя. Так просто говорять біля мене...

Про що це може говорити? У мене є тільки два варіанти відповіді.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше