Розділ 4. "Каратель"

В коридорі було порожньо і я швидко його здолала та підійшла впритул до поруччя сходів. 

Мені відкрився краєвид на двох чоловіків що стояли посередині величезного залу і гучно розмовляли. Вікторіан поводив себе як господар не тільки будинку, а і ситуації в цілому й дивився на гостя — зарозуміло.

Я так на них задивилась, що не одразу помітила ще одного чоловіка який лежав без свідомості неподалік.

— Досить ігор! Я не маю бажання це слухати!

Вікторіан підійшов до чоловіка зовсім близько й дивився на нього так, наче гіпнозував. А він боровся і спітнів від марних намагань побороти господаря дому.

— Скажи свій найбільший страх! — під час цих слів очі Вікторіана загорілись вогнем.

Справжнім і страшним як у самого диявола... Я теж заклякла від страху, як і чоловік, він не хотів нічого говорити та дехто ламав його волю.

Вправно пробирався в саму душу і вивертав її назовні, роблячи беззахисною.

— Я... Не треба Каратель... Не роби цього зі мною! Зжалься. — в його голосі було скільки благання.

Та це продовжувалось не довго, Вікторіан на обличчі якого було тільки роздратування, простягнув руку й з неї пішов вогонь, який перекинувся на бідолашного, який заверещав так що я не втрималась і затулила вуха руками.

Не в змозі на це дивитись відступила на крок і стикнулась зі стіною і поглядом, злими очима які направив на мене Вікторіан.

Крик припинився, бідолашний помер й впав на землю купою попелу та Вікторіан зробив пас рукою й з'явився вітер що знищив попіл.

— Здається, я заборонив виходити без дозволу! — крижаний тон, прямо біля мого вуха...

Як він так швидко з’явився біля мене? Невже я могла не помітити, бо задивилась на вітер та попіл?

Вдихнула глибоко повітря, а от видихнути не могла, страх не дозволяв. Я ж щойно бачила , як він вбив людину, ні, двох людей... А тепер стоїть близько біля мене і дивиться розсерджено і...

— Іди до себе! — розділяючи кожен склад проговорив Вікторіан, а я не втрачаючи ні секунди, розвернулась і побігла, буквально, до кімнати.

Зачинила двері й важко дихаючи стояла і не знала що робити. Що думати...

Та двері відчинились і стукнули мине по голові.

Відстрибнула, спрацював інстинкт самозахисту. А ще цей самий інстинкт, кричав мов сирена, що треба тікати, що чоловік який стояв, знову так близько біля мене небезпечний, він... Каратель!

Саме так його назвав щойно вбитий чи... Покараний? Адже, наскільки я пам'ятаю, то батько казав, що Каратель у Вищих народжується дуже рідко. Останній був ще у середньовіччі.

І основне завдання, призначення Карателя — це карати людей по заслугах. Ключове слово, по заслугах, отже, ті двоє були винними й понесли кару.

— А який твій страх, Альмо? — а навіщо він питає?

Здається руки почали труситись, і я навіть слова не вимовлю. Та Вікторіан, зачинив двері, обійшов мене і став поряд, і ще ближче, я відійшла й відчула спиною двері. А він дивився у мої вічі, а в його загорівся вогонь, як щойно на низу.

— Складний випадок... — уявлення не маю що він має на увазі.

— Дуже складний випадок. Такого навіть не зустрічав... — він говорив скоріше для себе ніж до мене.

А потім обвів мене цілу оцінюючи поглядом, так, наче вперше побачив, чим ще раз довів, що у «Батерфляй» йому було начхати на мене, і на всіх інших дівчат що були ексклюзивними лотами. Він хотів дошкулити, саме жирному типу. Тобто, я йому зовсім не потрібна.


— У моєму домі, ніколи не жила жінка, тому зроби так, що б я не пошкодував і... Коли я злюсь, то всі довкола страждають. Май це на увазі.


Він відійшов від мене і я подумала, що він хоче піти, тому відійшла від дверей, й навіть хотіла відчинити їх для нього та вчасно стрималась. А Вікторіан простягнув руку й у ній з'являються помаранчевий вогонь...

Щиро здивувалась, бо хоч чула про магію, знала що вона існує й бачила щойно на низу, та не так близько ж...

Вогонь тим часом підлетів до мене й збільшився, він мов живий доторкнувся до моїх грудей і я вся напружилась в очікуванні болю. Та його не по слідувало. Навпаки, вогонь тільки лоскотав і зігрівав та не причиняв жодного болю. 

Здивуванню моєму не було меж... І не тільки моєму.

— Дуже цікаво...

З цими словами він вийшов з моєї кімнати, забравши з собою і вогонь, який слухняно підкорився власнику й увійшов у нього.