Розділ II Пригоди починаються. Знайомство з Едвардом.

Бодя прокинувся та побачив, що лежить в темній кімнаті на підстилці з сіна. Коли очі трошки  звикли до темряви, хлопчик побачив горобчика, який лежав непритомний поруч. Богданчик легенько торкнувся птаха та тихо промовив до нього:

 - Сірий стрибунцю, прокидайся!

Спочатку горобчик не ворушився, і хлопчик вже почав переживати, але потім його маленький товариш по нещастю розплющив маленькі очки-намистинки і кволим голосом запитав:

- Де ми?

- Не знаю, - чесно відповів хлопчик, адже мама вчила його, що  брехати- це погано, і треба завжди говорити правду.- Мабуть у замку Шкарпета, - додав він, оглянувши напівтемну кімнату.

- Мабуть,- погодився з ним Сірий стрибунець.- Оце ми влипли!

Друзі оглянули непривітну темну кімнату. Вона виявилась невеличкою. В приміщенні майже не було меблів- лише стіл біля вікна, в яке було видно багряний захід сонця, та декілька стільців біля нього. Оце й усе.

Раптом у їх вікно заглянуло чиєсь обличчя. Незнайомець посміхнувся до присутніх у кімнаті, і Бодя з горобчиком побачили в нього  ікла. "Схожий на вампіра",- подумав Богданчик і з острахом та цікавістю продовжив дивитись на незваного гостя. Той в свою чергу теж роздивлявся їх. Богданчик набрався сміливості та запитав у незнайомця:

- Хто ти? І що це за місце таке?

Хвильку подумавши, непрошений гість з іклами відповів, трохи картавлячи:

- Я вампірчик 🧛‍♂️Едвард, живу в цьому замку. Ви потрапили у лігво Шкарпета Шкапретовича.

"Отже я був правий, це вампір,- подумав, нітрохи не здивувавшись хлопчик.- В приємне місце ми потрапили з Сірим стрибунцем, нічого не скажеш". А в голос він промовив:

- Ми потрапили сюди не з власної волі, а стали бранцями вашого злого правителя. Не підкажеш як нам звідси вибратись?

- Радо допоміг би, але не можу, сам бранець в цьому клятому замку. Ненависний Шкарпет тримає  в себе моє ікло, якщо я спробую втекти, то він вб'є мене. В цьому іклі захована вся моя сила,- сумно відповів Едвард.

- І завжди в вашій країні так було сумно  та непривітно?- запитав в нього Бодя.

- Та ти що?- ображено відовів за Едварда Сірий стрибунець.- Ні звісно. Раніше, років 50 тому, тут було весело і затишно. Нашим правителем був сич🦉 Філімон Великий.Та потім невідомо звідки взявся цей Шкарпет зі своєю зграєю непарних шкарпеток та іншими помічниками.

- Так, і вони нас захопили,- вставив своє слово і Едвард.- Нашого  правителя вигналидо лісу, а самі взялися тут порядкувати.

- Та ти ж сам вампір, п'єш чужу кров, -не витримав Богданчик.- Ви однакові, обидва творите зло.

- Ні, ти помиляєшся, хлопчику,- картавлячи більше, ніж зазвичай, від хвилювання вампірчик.- Я п'ю лише журавлинові морси, вишневі, полуничні компоти, томатні соки з додаванням краплини крові тварин.  Я добрий вампірчик!

- Ти диви!- здивувався Богданчик.- А хіба так буває?

- Звісно,- ображено промовив Едвард.- І я тому приклад.

Більше вампірчик додати нічого не зміг, адже двері відчинились, і до кімнати зайшли дві довгих непарних шкарпетки- синя та червона. 

- На вихід!- гнівно промовила червона до нещасних бранців.

- Сам Шкарпет Шкарпетович бажає вас бачити, - додала більш спокійно синя шкарпетка.

Виходячи з горобчиком з кімнати, Бодя подивився на вікно, але Едварда вже й слід пропав.

Бранців привели до темного незатишного холу. Подекуди в кутках висіла павутина з павучками на ній, зі стелі звисало декілька летючих мишей.

Шкарпет Шкарпетович Грізний поважно вплив у кімнату. Атмосфера в ній відразу ж наелектризувалась, повітря ніби згустилось, і стало важче дихати. Біля нього пливла струнка в'язана лялька, яка презирливо надула губки, побачивши бранців. Поряд з ними Бодя та Сірий стрибунець побачили вже знайомих вовчика та дракончика. Вовк шкірив зуби в злій знущальній посмішці,дранончик же дивився на них зі зневагою та зверхністю. Синя та Червона шкарпетки підійшли до свого правителя та побожно промовили:

- Ось вони, Шкарпете Шкарпетовичу! Як ви й просили!

- Молодці, Джоне та Джиме,- промовив той до них.- Вітаю вас в нашій країні,- звернувся він вже до хлопчика та горобця...