Розділ XІV. Остання зустріч

Шкода прощатися з мешканцями Бобринецької долини. Та все має здатність рано чи пізно закінчуватися. Лишімо наших друзів за горнятком липово-малинового чаю, спостерігаючими за заходом сонця та розмірковуючими над каверзами для мисливців за привидами. Але цього разу любителів чаю стало дещо більше ніж на початку історії.

В кріслі-гойдалці дрімає й солодко підхрапує, звісно ж, Бориско. По обидва боки від нього: білочка Оришка та рак Свербивус, як завжди емоційно дискутують. Напроти дівчинка Даринка та киця Вафелька-Тигрик наминають за обидві щоки малинку, вони ще ті ласунки.

За цим столом усім місця вистачає: і їжачку Шпичачку, і черепасі Шуммахеру, і родині дятлів, і двом метеликам… І… не повірите… навіть лисці Агнешці, що спокійно посьорбує свій чай і гортає щойно надруковану книгу «Кулінарні шедеври Агнешки». Раптом лиска вигукує:

- А послухате-но мою першу спробу в поетичному мистецтві!

Горнятко чаю

Коли будете Ви у відчаї,

Заваріть собі горнятко чаю,

Обійміть його міцно руками,

І вдихніть аромат надзвичайний.

Та додайте медової зваби,

Щоби солодко так… до нестями…

Притрусіть то усе потайно

Настроєм сонцесяйним.

Припадіть до нього вустами,

Щоб лихе покотилось світами.

Коли будете Ви у зажурі,

Й думки снуватимуть сумні й похмурі,

Заговоріть собі горнятко чаю.

Пригубіть цього зілля вогненного

Та полиньте за межі буденного,

Щоби горе згубилось десь між рядками,

А душа літала з зірками.

Тож, як прийнято в усіх казках, завершу історію великою мудрістю: «Люди – не будьте занадто людьми, будьте хоч трішечки бобрами!».