Розділ XІІ. Нові сусіди

Одного чудового липневого ранку у долині з’явилися нові сусіди. Дуже-дуже-дуже гамірні сусіди. Здогадалися про кого йтиме мова? Ні? Тоді вам у житті надзвичайно поталанило не прокидатися вранці під безкінечний непереривний ні на мить, бо дятли то великі трудівники, стукіт цих пернатих. Тож цього липневого ранку хтось з жителів долини явно розгнівив бобрячих богів, бо як ще інакше пояснити, що тепер усі змушені прокидатися під зовсім немелодійний барабанний стукіт?

Звісно, що Бориско, як увічливий сусіда о 7.00 ранку вирішив привітати новоприбулу молоду родину. Дарма, що бобри ще ті сови, вибачте за парадокс, але це щирісінька правда. Запам’ятайте: ніщо, абсолютно ніщо не здатне розбудити затятого бобра раніше полудня. Хай хоч комета на землю падатиме, а бобер зранку любить поніжитися в ліжечку, бо щоночі він на сторожі своїх володінь та околиць від різних недобросусідів та усілякої нечисті. Тому то й в долині низький рівень злочинності. А що? Ви гадали, що лише люди можуть порушувати закони? Деякі чотирилапі теж таким грішать. Як то кажуть: «З ким поведешся, від того й наберешся». Такий собі прадавній закон синхронізації.

Але часом усім нам доводиться змінювати власні звички через не залежні від нас обставини. Цього разу такою обставиною виявилося працелюбство дятлів.

- Агов, сусіде, ще навіть перші промінчики сонця не лоскотали твоє пір’ячко, а ти вже скільки роботи переробив. Може перепочиниш хвильку, десь до 12.00 години, га? – не зовсім миролюбним голосом поцікавився Бориско. Потрібно віддати йому належне, адже бобряча буркотливість просто рвалась назовні з усіх сил. Не так вже легко її подолати, тим паче, коли прожив з нею пліч о пліч з самого малечку. Вважай, ріднішого й нема нікого. Як я тебе розумію, Бориску, часом і я зранку програю цій нахабі.

Добре, що дятли завжди наскільки заклопотані, що не встигають ловити усі тембри та інтонації своїх співрозмовників.

- Що ви, що ви, любий сусідоньку, я до полудня.. тук-тук-тук… ще купу справ перероблю… тук-тук-тук… а мені потрібно поспішати… тук-тук-тук… адже незабаром… тук-тук-тук… моя люба дружинонька… тук-тук-тук… має тут оселитися… тук-тук-тук… з майбутнім дятленям… тук-тук-тук…, - навіть не відволікаючись продовжував стукотіти невгамовний Жоржик. Іноземець іншими словами, ще не знає тутешніх порядків.

- Цілих три дятли одразу?! – з жахом вигукнув Бориско. Він просто заціпенів від цієї інформації, уявляючи наскільки сьогоднішній ранок виявився тихеньким у порівнянні з  майбутнім тріо барабанщиків.

- Так, так, так потрібно поспішати… тук-тук-тук… в мене зовсім мало часу… тук-тук-тук…, - продовжував Жорж зовсім не зважаючи на нажаханий вигляд Бориска.

Знаєте дятли абсолютно не розуміються на емоціях оточуючих. І з метафорами у них теж стосунки не склалися, що вже говорити про іронію, цієї пані вони й впритул не розпізнають. Іноземці одним словом.

- Яке щастя! – із зовсім нещасливим виглядом прокоментував Бориско.

- Так, так, так величезне щастя… тук-тук-тук… просто неймовірно… тук-тук-тук… зовсім нещодавно я сам був молодим дятлом… тук-тук-тук… ніби вчора випурхнув із гнізда… тук-тук-тук… а сьогодні вже сам буду татком, - абсолютно не розпізнаючи іронії у словах Бориска, захоплено вів мову дятел. Що тут скажеш, навіть якщо ця примхлива панянка сяде їм на дзьоба, вони й оком не змигнуть. Просто абсолютна непереносимість переносного значення слова. Видова особливість усіх гостродзьобих червонокапелюшників.

Тоді Бориско усвідомив, що є лише один вихід із цього шаленого торохкотіння. А ви знаєте, як зупинити дятла в процесі роботи? Тоді ловіть лайфхак від мудрого бобра.

- А чи не випити нам чаю, любий сусіде, липового з малинкою? А то якось негарно вийшло, ви щойно перебралися в долину, а ніхто вас і на гостини не запросив. Зовсім не ввічливо було з нашого боку не привітати вас з перельотом та огніздовуванням, ще й з майбутнім поповненням, – широко посміхаючись на всі свої гострі зуби запропонував хитрий бобер. Адже що-що, а те, що дятли птахи дуже тактовні та люб’язні він знав напевне. Стратегічний хід, Бориску, браво! Запам’ятайте, що гнів та обурення ніколи не зрушать жоден камінь з місця. Лише тактика та стратегія можуть здолати все.

- Мене до речі Борисом звати, вельми приємно поспілкуватися з інтелігентами у нашім краю.

Звісно що стратегія спрацювала, новий сусіда припинив цей безсоромний галас і просто, як би не хотів ще попрацювати, змушений був відповісти на цей хід по-джентельментськи:

- Дякую за запрошення, дуже приємно познайомитися з таким гостинним сусідом. Вибачте, що не встигли відрекомендуватися. Вельми поспішали, до народження сина хотілося б встигнути зробити дупло. Я Джорджіо І, незабаром до мене приєднається моя люба дружинонька Гостроклювка. Буду радий випити з вами чаю.

Бідний Джорджіо І, він навіть не уявляв, скільки ще чаю йому доведеться випити. Адже усі жителі долини, зрозумівши, що ввічливе запрошення на гостини забезпечить їм тихий ранок, раді були старатися. Часом вони були наскільки гостинними, що Джорджіо І доводилося ховатися від них у власноруч видовбаному дуплі. Ніколи ще скільки чаю не випивалося в долині, як в ці часи. Проте ви ж розумієте, бути вихованим дятлом нелегка справа, завжди слід пам’ятати про гарні манери.

Божевільне чаювання могло тривати ще довго, проте всі видихнули з полегшенням, коли в долині з’явилася Гостроклювка вже з маленьким Джорджіо ІІ. В долині нарешті запанувала тиша. Навіть бобри знають, що не варто злити маму-дятлиху, яка нещодавно заколихала своє дятленятко. Тож довелося на деякий час накласти вето на чаювання та гостювання. Адже, якщо чесно, Гостроклювку тут побоювалися. Погляд у неї був таким же гострим як і ім’я. Всі ми часом побоюємося своїх матусь. Але молода мама, то подвійна загроза.