Розділ VІІІ. Про маленького творця великого світу

Зовсім небагато серед нас знайдеться людей, які можуть з впевненістю стверджувати, що полюбляють цих шестилапих, волохатих та страхітливих істот. Всі, певно, здогадалися про кого мова. Ну, звісно ж, про павуків. Я, якщо чесно, їх не те щоб боюся, просто трішечки не люблю. Та добре, добре, схопили за носа, в мене від них мороз по шкірі, вони вселяють в мене жах.

Тих людей, які знають усю правду про павукоподібних, теж можна перерахувати на пальцях однієї руки. Відкрию вам велику таємницю. Насправді, павуки чи не найперші жителі нашої планети. Та навіть більше, вони є творцями світу. Не вірите? А даремно. Поцікавтеся свідченнями наших пращурів, які передані у легендах та переказах різних народів. Наприклад, у буддизмі павучок взагалі священна істота. Саме завдяки тому, що великий японський грішник Кандата врятував одного крихітного павучка, йому був подарований останній шанс вибратися з пекла. І як гадаєте, чим він мусив скористатися? Звісно ж, павутинкою.

Японці стверджують, що саме ця дрібна та непримітна істота сплела світ  з власної павутинки. А в нас немає приводу не довіряти людям, що придумали компас та просто неймовірні гаджети. Цей народ просто королі передових технологій.

Шкода, що в людей така коротка пам'ять. Добре, хоч є ці великі трудівники, які ніколи не полінуються обплести всі кутки сивим мереживом. Скільки б разів ви не прибирали в будинку, все одно знайдеться крихітний закуток з фірмовим почерком цих старожилів. А чи знали ви, навіщо вони це роблять? Ні, зовсім не для того, щоб вам веселіше жилося. Це все заради нашої з вами безпеки. Недаремно ж саме кутки улюблені місця плетіння павуків. Павутинка вбирає в себе злих духів та лихі помисли, що так і тягнуться мов намагнічені до будинку, де є над ким позловтішатися: наповнити душу гнівом, а думки притрусити злобою. Часом ці духи з’являється перед нами в подобі гарних знайомих. Ви колись помічали, як швидко в декого з них бігають очі в пошуках найменшої павутинки? Ще й тицяють пальчиком, щоб ви її негайно позбулися. Будьте певні – перед вами беззаперечне зло. Недарма ж ті самі японці в давнину будували свої оселі із заокругленим до неба дахом. Пояснення цьому дуже просте: злі духи спускаються з неба, а не з-під землі, як ми це уявляємо, і з’їжджаючи гачкуватим дахом, опиняються не на землі серед людей, а повертаються назад. От такий вам будівельний бумеранг.

Тож і в нашій долині проживав один поважний павучок – охоронець Андрійко, що трудився не покладаючи усіх шести лап, обплітав кутки околиці, щоб жоден дух не зумів потрапити та нашкодити її мешканцям.

Оскільки Бориско дуже товариський бобер, то не дивно, що із Андрійком вони зналися та приятелювали все їхнє життя. Адже мали багато спільного. Андрійко також лишився одинаком і нікому було вже передати багатовікову мудрість, нікого навчити розрізняти чисте зло, нікому передати місію: охороняти за будь-яку ціну.

Бориско і Андрійко в окрузі були останні представники свого роду. Та скаржитися на життя їм ніколи. Адже скільки справ попереду, скільки подвигів ще нездійснених! І не страшно, що про них ніхто не довідається, адже герой – не  той, хто вихваляється своїми діяннями, а той – хто може про них змовчати.

Загалом Андрійко був миролюбним павучком, дарма, що страхітливо виглядав. Все в цьому світі насправді не таке, яким здається на перший погляд. Єдине, що липового чаю він не полюбляв. Що тут вдієш, інстинкти беруть своє. Нічого смачнішого за мух Андрійко не визнавав.

Якось навіть і наш грізний Андрійко схарапудився так, що й дар мови втратив. Цікаво? Ще б пак! Що може бути страшнішим за павучка? Думаєте змія, крокодил, сороканіжка? А от і не здогадаєтеся. Насправді, це…