Чи знали ви, що бобри так само вміють мріяти як і люди? А чом би й ні! Іноді навіть краще ніж люди. То про що ж мріє останній бобер Бобринеччини?
Бориско вже кілька років поспіль, відтоді, як ці місця залишили його рідні, будував справжню боброву хатину з гілок та землі. За традиціями пращурів: висотою в три метри та окружністю близько шістнадцяти метрів. Із стовбурів верби, якої залишилося не так багато в околицях. А от вільхи й осики вже давно не водилося в цих краях. А шкода. Бориско й досі згадував, яка ж смачна та соковита в них кора. Для багатьох з нас дитинство то найсмачніша пора, сповнена найліпшими спогадами.
А навіщо ж бобру-одинаку хатинка таких розмірів спитаєте ви? Справа в тому, що Бориско щиро вірив у те, що його рідні повернуться в місця близькі серцю, де вони проживали вже кілька століть. Адже для бобра займати окрему ділянку протягом кількох поколінь - то справа честі. А бобри завжди дотримуються Кодексу Істинних Гризунів. Так, так, не дивуйтеся, у цих шляхетних істот існує цілий Кодекс, правилам якого слід неухильно дотримуватись.
Проте, як виявилося у XXІ столітті молоді бобри дотримуються нових правил. Що ж часи змінюються, змінюються й бобри. Лише такі старожили як Бориско пам’ятають, як воно було і точно знають, як слід жити на цьому світі.
Бориско не втрачав надії. А бобри живуть доти, доки живе надія. Тож старий незграба потихеньку рік за роком збільшував свої володіння, з любов’ю вибираючи найліпші стовбури та обгризаючи з них неоковирні гілочки. Й не думайте, що Борискові було в цій новобудові занадто просторо. Аж ніяк. Кожного вечора саме там збиралися усі його товариші, щоб спостерігати за падаючими зорями крізь шпарини в даху: і білочка Оришка, і рак Свербивус, і черепаха Шуммахер, і кішка Тигрик-Вафелька. Тож Борискові вже почало видаватися, що ще кілька нових сусідів й доведеться розширювати свої володіння. Може додати трішки березових стовбурів? Адже бобри дуже гостинні особи, їх хлібом не годуй, дай лише когось запросити на гостини, щоб пригостити фірмовим липовим чаєм…