Розділ ІV. Борискові оповідки

Оповідка І. Темний бік Бобра, або Шалений Зуб

А ще Бориско був незрівнянним оповідачем різноманітних історій. Головними героями, звісно ж, були бобри: старі бобрища, молоді бобрики та ще зовсім маленькі бобренята. Улюбленою оповідкою Оришки була розповідь про бобра, який мріяв стати піратом.

Хто сказав, що бобри не можуть бути піратами, і нічого, що морські розбійники здійснюють свої темні справи лише в морях та океанах. Є такий вид піратів, які ніколи не бували за межами своєї домівки. Це так звані домашні пірати. І якщо їхня батьківщина – це лише маленька річечка, яку можна перейти вбрід, то й ця дрібничка не зможе стати на заваді.

Тож якось в околицях долини розійшлася чутка, що буцімто мешканці бачили дивного плота із невідомим прапором: на чорному тлі схрещені два дуби, а вгорі - страшна звіряча пика із гострими зубищами. Кермує плотом якийсь дивак, що називає себе Шаленим Зубом, а найдивніше те, що на його плечі сидить пташка, сіренька крихітка, в якої на лівому оці пов’язка (здається новоявлений пірат щось наплутав), яка грізним голосом вигукує: «Піастри! Піастри!». В незграбних лапах Шаленого Зуба якась чорна пляшка, на якій криво написано: «Справжній піратський РОМ». А те, що колір та запах цього напою стверджують, що це березовий сік, нічого не доводить. Невже ви ніколи не куштували березового рому? Ви багато втратили, це просто напій богів. Образ річкового розбійника доповнюють два іграшкові мечі, затнуті за пояс. Ви скажете: «Так нечесно, вони ж іграшкові!». Але ж пам’ятайте, що річковий домашній пірат, то особливий та унікальний тип, його навіть занесено до Червоної Книги Піратів України. Він відомий своїм негативним ставленням до холодної зброї та насильницьких методів. Такий собі гуманний пацифіст, але який надзвичайно любить грабувати та брати свого ворога на абордаж. Що ж світ природи наповнеий парадоксами.

Шалений Зуб на додачу був ще й ввічливим піратом. Що поробиш, таке виховання. Коли він грабував мешканців долини, то завжди перепрошував:

- Вибачте за це свавілля та будьте такі ласкаві віддати всі ваші пожитки.

І як тут злитися на цього інтелігентного злодія. От і в долині ніхто не ображався й з радістю віддавав все, що той вимагав. А як не віддати, якщо наступного дня пірат зникав й на порозі їхньої домівки з’являвся звичайний бобер, який повертав усе награбоване й ще раз перепрошував за поведінку свого двійника, ще й з’являвся зі своєю фірмовою березовою настоянкою.

А наступного дня знов до справ береться Шалений Зуб. Цього разу він бере на абордаж власну домівку. А що? Ніхто не ображається й маленьким бобренятам втіха. Що може бути кращим для малечі ніж тато-пірат з кумедною пташкою на лівому плечі.

Ви скажете, а що про це скаже матуся-бобриха? А вона була мудрою дружиною і вважала, що мрії повинні здійснюватися, навіть таким дивним способом. В кожному з нас, говорила вона, живе темний бік особистості. Добре, що уособленням цього боку її чоловіка є лише такий милий та чемний пірат. А який ваш темний бік?

Оповідка ІІ. Бобер-чарівник

Старий Свербивус теж мав улюблену оповідку. Вона про одного недочарівника на ім’я Боуріціус Бобрікус. Це прапрапрапрапрадідусь Бориска. Цей легендарний предок є першим мешканцем місцини. Так, так, ви правильно зрозуміли: саме він заснував місто Бобринець. На жаль, це єдине чим старий бобер міг пишатися, бо той рід діяльності, яким він займався, зовсім йому не корився. А він так мріяв змалечку, коли був зовсім крихітним бобренятком, що буде наймогутнішим магом усіх часів. Його ім’ям називатимуть цілі країни, а то й інші, ще незвідані планети…

А що отримав? Окрім глузувань одноплемінників (а де ви бачили бобра-чарівника?) та розладу шлунку, бо доводилось щоразу куштувати зілля власного приготування, нічого не отримав. Якщо не брати до уваги, що містечко назване на його честь. І то, історія ця зовсім не героїчна. Йшов бобер степом в пошуках затишної місцини для проведення магічних ритуалів, стомився в дорозі та й вирішив відпочити. Зупинився на березі дзюркотливого струмочка та задрімав. Коли прокинувся, то вирішив далі пригод собі не шукати. А що, місцина симпатична, безлюдна. Гарна природа, вода поряд. Що ще потрібно бобру для повного щастя? Тож залишився Боуріціус в затишній долині. Обрав собі комиші до душі, збудував гребельку.

Згодом місцина заселилася й іншими бобрами. А чого ви хотіли? Бобри – це такі істоти, їм лише скажи, що десь ліпше ніж у них, вони одразу попрямують в ту райську місцину. Треба ж і там побурчати про те, як добре комусь живеться.

На Боуріціуса спочатку ніхто не зважав: ну дивак, то й дивак. То рожеву воду собі начаклує, то форель звідкілясь візьметься в річці, то цукерковий дощ хлине прямісінько з неба, та густо засипле околиці, що цілих два тижні жителі містечка змушені були уплітати за обидві щоки «подаруночок небес». А як же славнозвісна бобряча дієта? Збережеш тут струнку фігуру з тоннами солодощів! Та й взагалі, бобри по натурі ще ті консерватори. Якщо вода була в річці блакитною, то й до кінця світу повинна залишатися такою ж, а не рожевою! Неподобство якесь! А форель там навіщо? І не потрібно тут говорити: красиво, екзотично, оригінально! Консерватизм – це така штукенція, подібна до лимона, як скуштуєш хоч один раз, так і кривишся аж до віку.

Зібралася рада поважних бобрів, які й забули вже, що це вони зловживають гостинністю Боуріціуса, а не навпаки. Та нічого, у бобрів короткотривала пам'ять, тож ухвалили та вирішили заборонити Боуріціусу чаклувати та й все. Адже це вже якесь неподобство, ну почаклував трішки змолоду, а хто в юності не самостверджується? Але щоб все життя присвятити цим дурницям! Де це бачено? Бобри не для того на світі живуть! Їхнє призначення – бути будівельниками.