Розділ 13. Небезпечний медовий місяць

     Павло чекав на свою прекрасну дружину біля орендованого джипа. Вони зв’язалися із Веронікою Шайбле, яка погодилася зустрітися із ними об одинадцятій.

      Фані, як завжди виглядала приголомшливо, Павло знову запитав себе, як так сталося, що йому аж так пощастило. Молода дружина сіла поруч в авто.

    - Виглядаєш приголомшливо. Але чому ти одягла ці шорти?

    - Тільки не кажи, - заявила дружина, пристібаючи пасок безпеки, - що тепер ти ще встановлюватимеш мені дресс-код.

     - Звичайно, що не буду, - обурився підступний чоловік. – Але я сподівався, що ти вдягнеш щось зі спідницею.

    - Я знала, - засміялася Фані, - що ти хотів би, щоб я одягла спідницю, тому одягла шорти. Не хочу порушувати громадський порядок.

    - Яка ти підступна, - зітхнув Павло та вивів авто на дорогу.

    Вероніка Шайбле жила у приватному секторі Білгород-Дністровського. На невеличкому газоні перед будинком квітнули рожеві та білі троянди, а між гладіолусами різних кольорів літали заклопотані бджоли, оси та метелики. У міні-садку пахло південним літом, сповненим ароматів живих квітів.

      Дівчина відчинила двері для двох гостей та провела їх у щось схоже на вітальню. Фані здалося, що Вероніка була дуже сумна та меланхолійна. Таке враження, що вона нещодавно плакала.

     - Хочете лимонаду? - Запропонувала гостинна господарка. Перш, ніж Фані встигла погодитися, Павло сказав, що вони щойно випили, тож - не треба. Хлопець у це не вірив, але все одно залишалася маленька ймовірність, що саме Вероніка – жахливий отруювач.

     - Тітка мені сказала, що ви - детективи, що працюють на дочку Трістана, - сказала Вероніка. На Фані раптом зійшло осяяння і вона сказала:

    - Це ми Вашій тітці так сказали, бо було довго пояснювати. Насправді, один наш знайомий помер у схожих обставинах, тож ми вирішили, що може у нас завівся якійсь маніяк, що вбиває багатих наречених.

     - Навряд, - сумно сказала Вероніка. Судячи з її реакції вона перебувала у ступорі. – То, що ви хочете знати?

    - Розкажіть про Трістана, - сказав Павло.

    - Ну… мабуть ви хочете знати чому я шукала нареченого-іноземця? Моя найкраща подруга завагітніла  у шістнадцять та заради дитини одружилася із тим хлопцем. Він виявився жахливим. Ні, він її не бив, але постійно застосовує психологічне насильство, як кажуть американці «буллінг». Тож, я подивилася на все це і вирішила, що краще жити у розкоші, ніж терпіти поганого чоловіка у бідності.

      На думку Фані, краще було взагалі не одружуватися із таким чоловіком, але вона дуже добре розуміла, що вовки до одруження часто одягають шкуру ягняти.

    - І Ви пішли до шлюбної агенції «Ліхтар кохання»? – Запитав Павло. – Між іншим, скільки вони з Вас взяли?

    - Пані Анастасія сказала, що у них акція, тож - п’ятсот доларів. Але вона попередила, що якщо перші п’ять чоловіків мене не зацікавлять, то наступні п’ять вже коштуватимуть тисячу. Але, якщо я б одружилася, то я мала сплатити протягом року їм комісійні у розмірі десяти тисяч, якби мій наречений мав статок до мільйона доларів, або п’ятдесят тисяч, якби його майно коштувало понад мільйон.

      Фані та Павло перезирнулися. По-перше, Вероніка була значно уважнішою, ніж Оксана. По-друге, схоже, пані Анастасія зробила дівчині знижку, бо та була гарненькою та могла привабити більше потенційних наречених. А ще Вероніка здавалася абсолютно безхитрісною. Фані подумала, що її співрозмовниця, мабуть ніколи не була у серйозних стосунках. Павло ж припустив, що дівчина лише прикидається білим та пухнастим ягнятком. З власного досвіду, він добре знав, що українки лише на перший погляд такі собі янголятка. Ну, принаймні, його власна українка була такою, хоча він її кохав і через її характер теж.

   - Перші три були жахливі, - сказала Вероніка. – Їм чомусь здавалося, що якщо вони чоловіки, ще й іноземці, то їм дозволено геть усе. На щастя, все закінчувалося на першому побаченні, у тому їхньому барі, тож там були охоронці та не давали розпускати рук. Я прийшла до пані Швець і сказала, що йду. Вона ж сказала, що у мене оплачені ще дві спроби, тож з мого боку було б дурістю одразу скласти руки. Чесно кажучи, я вже зневірилася, але вирішила, що якщо ще схожу на два побачення в їхньому барі, гірше не буде. Зрештою, охорона там – бездоганна.

     - А Ви бачили її помічника? – Запитала Фані.

     - Помічника? У пані Швець була струнка білява помічниця. У неї був противний високий голос, майже як у дитини і вона гаркавила.

    Фані спробувала згадати, чи гаркавила Джейма Бондаренко та яким був її голос, але не змогла зосередитися, бо почула приємний голос свого чоловіка, який описував Вероніці пана Сергія.

    - Так, там вештався схожий тип. Але я на нього й уваги не звернула! А потім з’явився Трістан. Він був дуже чуйним, добрим і розповідав цікаві речі.

     - Ви його кохали? – Запитала романтична пані Сміт.

     - Н-не думаю, - задумливо мовила Вероніка. – Мені здається що кохання значно сильніше почуття. Коли готовий спалити всі мости та стрибнути у безодню, чи щось типу того. – Павло та Фані перезирнулися. – Але я його люблю… любила, як людину. – Мушу визнати, його освічення не було романтичним. Ми сиділи у якомусь вуличному кафе, а тоді зателефонувала його дочка, Хелена. У неї були якісь неприємності, здається розбила авто, та вимагала грошей. Тоді Трістан сказав, що вона вже доросла і може сама про себе подбати. Тоді Хелена щось йому сказала, що поставить всі свої гроші на його смерть за тиждень і…