Розділ 3. Буденні та не дуже проблеми

       Павло підвіз Фані до під’їзду її будинку.

      - Ти певна, що не хочеш, щоб я пішов із тобою?

      - Я хочу, але я певна, що батьки не зрозуміють, якщо я скажу: «Ми знайшли труп, а це, привітайтеся, мій наречений». Я поки скажу, що ти – мій друг. А ти вже потім підірвеш їхній Всесвіт нашою спільною заявою.

       Вона відстібнула пасок безпеки та палко поцілувала хлопця. Потім вони мляво вийшли з авта та Павло витяг валізу дівчини з багажника. Вона сказала, що валіза не важка, тож вона сама її доставить до квартири своїх батьків. Вечір був остаточно зіпсований.

      Мама відчинила вхідні двері майже одразу після того, як сумна донька натиснула на дзвінок.

     - Феофаніє, це - ти? – Мама міцно обійняла донечку. – Я вже не знала що й подумати. Ти ж мала бути тут значно раніше.

     - Вибач, - пробурмотіла дівчина, з якої щойно вийняли душу, - поліцейські занадто довго нас допитували.

     - Поліцейські?!!! – Верескнула мама.

     - Ага. Ми знайшли труп у шафі.

      - Феофаніє, - вийшов з кухні тато. – Це якійсь дурний жарт?

     - На жаль – ні, - дівчина поставила свою валізку та по-черзі обійняла батьків. – Схоже, зараз місяць знаку зодіаку, що називається «Купа трупів».

     - Доню, перестань казати дурниці і піди вимий руки.

     Фані відчула себе знову маленькою дитиною. Мабуть, коли у неї будуть вже власні правнуки, батьки і далі ставитимуться до неї, як до нерозумної малявки. Цікаво, чи це у всіх такі батьки?

      Вони сиділи на затишній кухні та пили зелений чай. Батьки вечеряли, а Фані вже вернуло від їжі. Мабуть, вони з Павлом були занадто голодні, коли замовляли всю ту їжу. Холодильник несподівано знайшовся, у кімнаті тітоньки Квітки, тож їжа залишилася в готелі. Зрештою, в готелі не було на чому готувати. Хоча був електричний чайник.

     - То хто вони – твої таємничі друзі? – Запитав тато.

     - Вони не таємничі, - відповіла слухняна дочка. – Це старенька з США, пані Купер, на яку я працюю та її племінник.

    - Ти звільнилася зі своєї успішної аудиторської фірми? – Підняла своє здивоване обличчя мама. – Але чому?

     - Тому, що вона розпалася, або розпадеться незабаром. Після того, як два її засновники загинули.

     - Загинули?!

     - Так. Пані Розаєва в авіакатастрофі, а пана Синявського було вбито. Через те, що я була свідком, я була змушена тікати. Тому, вибачте, наплела вам про те, що у відрядженні. Насправді, у той час я ховалася від головорізів.

     - Доню, ти точно добре почуваєшся? – Торкнулася доньчиного чола мама.

     - Так, матусю. Пам’ятаєте, декілька тижнів тому було вбито актора Золотаренко та двох невідомих? - Батьки пам’ятали. – Так от, один з них був наш аудитор, а інший - головоріз. А я була свідком, тож вони намагалися мене прибрати. І все через те, що думали, що у мене докази.

      - А чому ти не приїхала до нас? І нічого не сказала? – Запитала мама.

      - Бо вони одразу ж поїхали сюди, щоб перехопити мене. Тож, я вирішила, що мені безпечніше залишитися в Києві. А не сказала, бо вони відстежували мій номер телефону та прослуховували ваші. Зрештою, я так скучила, що зателефонувала тобі, а вони мене вистежили. І лише через геніальність Павла я досі жива, - розвела вона руками.

    - Хто такий Павло? – Різко запитав батько.

    - Це - племінник пані Купер.

    - Він симпатичний? – Запитала мама.

    Фані не вважала Павла симпатичним. Він був – приголомшливий красень. Але розумна дівчина вирішила цього не казати:

     - Ну, може.

     Мама хотіла запитати, чи цей таємничий Павло подобається Фані, але першим запитання поставив тато:

    - А як ти з ними познайомилася?

    - Я підняла ціпок пані Купер, коли вона оглядала Володимирський Собор,  а вона запізнилася на свій туристичний автобус. А потім запропонувала мені роботу.

    - Їй був потрібен бухгалтер? – Недовірливо запитала мама.

    - Е, ні. – Фані крутила у руках маленьку ложку. – Я допомагаю їй… ну щось типу, як нянька. Вона дуже немічна. Але, не визнає це.

    - Господи! – Зойкнула матуся. – У тебе така освіта, такі рекомендації, а ти взялася за таку огидну роботу.

     - Жодна робота не є огидною, - мовила розумна донька. – Ну, може робота головорізів. Але я допомагаю їй радше, як секретар. Душ вона приймає сама.

      - І де вона живе? – Занадто прискіпливо запитала мама.

      - Ну, спочатку ми жили з тітонькою Квіткою в готелі, у неї небідна донька, тож вона може собі таке дозволити. А потім ми жили у її племінника.

      - Боже мій, Феофаніє! Скільки разів я вчила тебе не розмовляти із незнайомцями! А ти - жила із ними! У тебе є розум?

     - Знаєш, матусю, пані Купер мені дуже допомогла. Бо коли за тобою женуться головорізи, що вбивають всіх підряд та підривають автівки, тобі якось не випадає вибирати, - вона знову розвела руками. – І так, у Павла трикімнатна квартира, тож ми всі спали у різних кімнатах, - додала вона,