Розділ 2. Мертве тіло у шафі

      Ну так, власне назва цього розділу вам вже натякнула, що у шафі був - небіжчик. Таки він там був, вірніше – була.

       Допитлива пані Купер піднялася з крісла та почовгала до шафи. Фані, Павло та тітонька Квітка спостерігали трагічну постать стрункої білявки, яка, можливо, колись і була гарною, але точно не в цю мить.

      - Схоже, - оглянула професійним оком пані Купер, – її задушили.

      Фані схопилась обома руками за свою шию, Павло схопився однією рукою за талію нареченої.

      - Треба викликати поліцію, - заявив хлопець.

      - Ти кудись поспішаєш? – Несхвально запитала сувора тітонька.

      - Але ж, зафіксовано час нашого вселення до готелю. Якщо її задушили нещодавно, я не хочу стати підозрюваним у вбивстві. Вас то точно жодна душа не запідозрить.

     - Павле, - сказала пані Купер. - Ми могли не відчиняти цю кляту шафу до вечора, або взагалі не відчиняти. Тож, зачекай декілька хвилин, допоки я все тут не огляну. Бачиш, у неї тут маленька жіноча сумочка.

      - Ви ж не збираєтеся залізти до сумки небіжчиці?! – жахнувся переляканий племінник-онук.

     - Звісно що ні! Це зробиш - ти!

     - Я категорично проти! – Встряла у повсякденну бесіду Фані, між іншим, вона нервово притиснулася до нареченого. – Він залишить свої відбитки пальців, а я решту життя працюватиму на оплату праці адвокатів.

    - Нічого він не залишить, - відмахнулася від адвокатів злісна тітка Квітка. – Він буде у гумових рукавичках. Фані, пошукай, вони мають бути десь у моїй валізі.

      Майбутні молодята вирячилися:

      - Ви таке із собою возите?!

      - Я завжди – напоготові, - похвалилася старенька. – Бо, в наш час, ніколи не знаєш, чи валяється за зачиненими дверима незнайомий небіжчик.

     - Але… але, - спробував заперечити засмучений Павло, в той час, як Фані шукала гумові рукавички у валізі старенької пані, - ми повинні залишити все, як є, для поліції.

     - Ми лише покопирсаємося в її сумочці і все повернемо назад.

     Гумові рукавички, ясна річ, на Павла не налізли.

      - А я і не помітила, що ти сильно погладшав, - задумливо мовила тітка Квітка.

      - Я не погладшав, - майже огризнувся хлопець. – Це з рукавичками щось не те.

      - Це L-ка, найбільший розмір. Я сама на базарі купляла, - обурилася пані Купер.

    - Взагалі-то, - повідомила стареньку Фані, - тут на упаковці написано: «S».

    - Ото, буде мені наука, ніколи не купляти щось у продавчинь, які під час угоди купівлі-продажу не слухають покупців, а розмовляють за допомогою мобільного із подругами!

      Тож, копирсатися у сумці небіжчиці довелося Фані. Павло був категорично проти, але тітка завірила, що Фаніних відбитків пальців – не залишиться.

       Особливо захоплюючих таємниць сумочка не містила. Там були: помада, того ж кольору, що була на мертвій білявці, пробник парфумів, запакований презерватив, паперові носовички, ключі, із брелоком «ламброджині», водійські права. Найдивнішою знахідкою було те, що мобільний сяяв своєю відсутністю.

      - Невже вона щось сфотографувала на мобільний і її вбили через це? – Запитав, радше самого себе Павло.

      - А може, вона йшла на побачення з коханцем і залишила мобільний вдома, щоб її не відстежив ревнивий чоловік, - припустила Фані. – А може вона просто його загубила. А може, водійські права – не її. - Дівчина вдивлялася в обличчя на водійських правах, а потім на обличчя небіжчиці. – Вони ніби схожі і не схожі.

     - З небіжчиками таке буває, - зітхнула панні Купер. – Як її звали?

     - Джейма Бондаренко, - прочитала Фані незнайоме ім’я. – Мабуть теж, як Ви, тітонько Квітко, донька емігрантів.

       - А ім’я, ніби перекручене «Джеймс Бонд», - пробурмотів Павло.

       - Що ти сказав? – Зойкнула Феофанія.

       - Що звучить схоже на Джеймса Бонда. Чого ти трясешся та скиглиш?

       - Я не скиглю. Я лише згадала, де її бачила. Вона – агент Інтерполу.

       - Що?!

       Фані дуже стисло розповіла, як випадково стала свідком роботи Інтерполу, коли вбили її колегу-аудитора.

       - Зрозуміло, - кивнула тітонька Купер. – Поскладай все, як було, та поклади сумку там де вона лежала.

      - А у Вас, раптом немає штуки, яка робить зліпок з ключів? – Запитав Павло.

      - Не повіриш, але – є. Але авто забере поліція, а я не збираюсь вдиратися у доказ у кримінальній справі, хоча і в такий шикарний. І, мабуть, у неї якісь електронні ключі.

      Фані зняла гумові рукавички, а на її долонях з’явилися рожеві цятки.

     - Дитино, що трапилося з твоїми руками? – Перелякалася пані Купер.

     - Та нічого, - посміхнулася дівчина. – У мене якась алергія на гумові речі.