Розділ 21. Стрілянина.

      В понеділок, на першому поверсі офісного приміщення з’явилося двійко неголених чоловіків.

       - Таргани, - пробурмотів той, що був вищим. Охоронець оглянув прибульців безумними очима – вчора у його матусі був день народження.

      - І шо? – запитав охоронець, наповнюючи повітря запахом перегару.

      - А нішо, - відповів вищий чоловік. – Можемо отруїти їх, а не пустиш – вони гасатимуть твоєю спиною, вихваляючись перед дівчатами-тарганами здатністю робити сальто-мортале. Прикольно буде.

      Охоронець не мав розвинутої уяви, але алкоголь в різний спосіб діє на людей. На охоронця він подіяв таким чином, що бідолаха вже відчував, як шість рудих ніжок бігають його спиною.

     - Проходьте, - сказав охоронець і пересмикнувся. Я би на його місці зробила те саме.  Фууу! А Ви?

      Фані, у чоловічому комбінезоні ловця комах та у гримі на обличчі, та Павло, теж у чоловічому комбінезоні  і в гримі на обличчі, увійшли до ліфта. Ліфт дзвенькав та почав підніматися нагору. На сьомому поверсі він зупинився, відкрив свою пащу та випустив наших героїв на зустріч Долі.

      На поверсі було тихо та пусто. Ліворуч був побілений коридор, і праворуч був побілений коридор. Десь там, у нетрях будівлі, пані Нюренко, пані Машиніна, пані Розаєва та Неллі пили вранішню каву та вивчали правильні й неправильні бухгалтерські проведення. А може, навіть писали письмову консультацію з питань оподаткування.

      Павло вивчив нумерацію номерів, та повернув праворуч. На білих дверях висів малюнок із відомими Бельгійським хлопчиком, більш відомим як “Хлопчик-дзюркунчик”. Павло подивувався такому вибору. Було б простіше повісити букву “Ч” – чоловіки, або букву  “М” – чоловіки англійською Хоча, можливо, власники будівлі перелякалися що “М” навернеться і стане буквою “W”, що, як відомо, означає - жінки.

      Фані прослизнула за Павлом до чоловічої вбиральні, яка нічим не відрізнялася від жіночої, хіба що запах цигарок був слабкішим.

      - Де? – запитав Павло.

       - Здається, він щось казав про батарею, - невпевнено відповіла Фані та попрямувала до вікна. Там вона опустила руку за батарею і,  - оце несподіванка! – витягла мобільний телефон.

       - Сподіваюся, він і досі працює, - пробурмотів Павло.

       - Я теж. А чому б йому не працювати, якщо зараз спека і батареї не працюють, - відповіла Фані.

       Вони перечекали з півгодини, а тоді рушили униз.

       - Потравили? – запитав охоронець і пересмикнувся.

      - А як же ж, - збрехав Павло та відчинив перед Фані двері на вулицю. Дівчина сердито на нього глянула.

       На вулиці наші герої спіймали таксі та рушили додому.

       А тепер здогадайтеся, чи я збрехала вам? Ну, не зовсім. Наші герої таки сіли у таксі, але рушити додому не встигли. Водій таксі поправив кепку, а з іншого боку таксі підсів інший пасажир – елегантний, як завжди, Едуард. Молодик помахав пістолетом та наказав:

      - Не рипайтеся, інакше у ваших гарних тілах знайдуть негарну дірку від кулі.

      - Срібної? – не стримався Павло.

      - Бачу, ти любиш неприємності, - зауважив Едуард і вдарив Павла пістолетом по лівій щоці.

       - Так тобі й треба, - сказав водій таксі знайомим фальцетом головоріза у спортивному костюмі. Фані ж зойкнула та кинулася до друга.

        - Шерлок Холмс радив ніколи не сідати у перше ж таксі, - пробурмотів Павло, потираючи ударене місце та згадуючи свого улюбленого персонажа – Псміта. - Бачу, ти не дуже здивувалася, коли побачила Едіка, - звернувся він до Фані.

        - Не називай мене Едіком, - образився Едуард.

        - Вибач, - пробурмотів Павло. – Але Едуард звучить занадто… занадто зверхньо.

        - Закінчуй балаканину, - вищирився головоріз. – А ти, - подивився він через дзеркало заднього огляду на Едуарда, - не давай йому балакати. Він кого завгодно забалакає до смерті.

       - Він сказав, що мені пасує червоне, - пояснила Фані, а Павло, Едуард та головоріз здивовано на неї глянули. – Але у той день я була у смарагдовому костюмі. Натомість червоне я одягала, коли віддавала свою заробітну плату мертвому головорізові.

       - Так і знав, що красунчики, всі – дурні, - вищирився головоріз та повернув на незнайому вулицю.

       - Замовкни. Я просто сказав, що тобі пасує червоне. Це міг бути й простий комплімент.

       - І Ви мене ніколи у житті  не бачили, до тієї станції метро, – скептично мовила Фані.

       - Якщо ти вже хочеш знати, то - бачив. Нам здалося дуже підозрілим, що Всеволод не побачив того, хто бачив вбивство аудитора. Тож, ми слідкували за ним. Так він привів нас до тебе. А тобі дійсно дуже лічить червоне.

     - Справді? – скептично запитав Павло та відчув, як нога Фані віддавила його ногу.

     - Думаю, це Ви мене кинули під потяг, а потім “врятували”.

      - Яке здогадливе дівча, - промовив Едуард і посміхнувся. Зараз його посмішка не задавалася Фані, ані  чарівною, ані милою. – Я тебе штовхнув, а мій напарник зобразив злодія, який втікає.