Розділ 20. Шлях до Києва.

    Вибух авта ясно продемонстрував наскільки неоднаково різні люди реагують на неприємні несподіванки. Хтось почав верещати, хтось одразу ж прикрив собою найдорожчих, а хтось нахабно поцупив з прилавку сувеніри. Власники машин, які щойно під’їхали на стоянку, витягли з багажників вогнегасники і почали тушити пожежу. В одного водія вогнегасник виявився несправним і чоловік потихеньку відійшов у бік, сподіваючись, що у загальній метушні ніхто цього не помітив.

     - Дзвоніть пожежникам! Дзвоніть в поліцію! Ні, краще всього подзвонити у СБУ! – лунали незнайомі стривожені, радісні та приголомшені голоси.

       - Бачу, тут розберуться і без нас, - пробурмотів Павло. Він ривком підняв приголомшену Фані з асфальту та кинувся з нею до маршрутки, яка щойно підійшла до зупинки.

    - Бабуся, це терористи, чи сепаратисти? – запитав маленький хлопчик, із іграшкою-Бетменом в руці, у старшої пані, коли Павло та Фані заскочили у маршрутку.

    - Це повернулися лихі дев’яності, - відповіла старенька і несхвально подивилася на нових пасажирів.

    Фані з Павлом впали на вільні місця, з усіх сил сподіваючись, що ніхто не зауважив куди вони ділися з місця надзвичайної події.

     - Передаємо за проїзд, - сказав водій маршрутки та рушив за своїм маршрутом.

      Пасажири були незадоволені: вони ще не зробили достатньої кількості світлин, щоб хвалитися ними у соцмережах. Але водію на це було байдуже – чим скоріше він доставить цих пасажирів і забере нових, тим більше грошей він отримає.

      Як виявилося, маршрутка йшла до залізничного вокзалу. Тут Фані та Павло вийшли та помчали до залізничних  кас.

      - Два дорослі квитки на найближчий потяг, - просунув у віконце каси свою голову хлопець, коли надійшла його черга.

      - Вам куди? – перепитала дівчина-касир та посміхнулася ненатуральною посмішкою.

      - Який потяг стоїть на пероні? – запитав Павло.

      - Це приміський. Йде до Христинівки, - відповіла дівчина-касир.

      - Тоді, нам туди, - сказав Павло.

       Ледь встигши на приміський потяг, наші герої стомлено впали на сидіння. В цю ж саму мить, напроти них на сидіння впала стомлена стара пані, у довгій сукні та із хустинкою на голові. Набурмосений юнак-підліток поставив два важкі кошики біля її ніг і сказав високим голосом, звертаючись до Павла:

     - Допоможете бабусі винести ці кошики на перон, добре?

     - Так, - пробурмотів Павло, а юнак-підліток, геть червоний цьомкнув стареньку у щоку і залишив потяг, вистрибуючи на ходу.

      Лише зараз Фані та Павло почали дихати відносно спокійно, але, час від часу, нервово озирались, коли двері вагону відчинялися.

      - Значить, це була або пані Машиніна, або пані Нюренко, - прошепотіла Фані, і її пересмикнуло. – А може вони вдвох у змові. Хоча я думаю, що пані Нюренко занадто… не те щоб дурнувата, але не така башковита,  як пані Машиніна. Ще й цей похід до дантиста, якого не було.

     - Ну, вона могла піти до коханця, наприклад. А Нюренко лише прикидається дурною, - припустив Павло.

      - З іншого боку, може вони тут ні до чого.  А ця “сестра пана Синявського” ніяка йому не сестра, а просто чекала на нас.

     - Вона так само може бути й справжньою сестрою аудитора. Може, вони їй заплатили, залякали, чи взагалі прикинулися слідчими, СБУ чи приватними детективами.

       - Це ви якісь серіал обговорюєте? – зацікавлено запитала старенька пані.

       - Так, - збрехав Павло. - Ми його в Інтернеті англійською дивимося.

       - Англійською, - пробурмотіла пані. Її інтерес до серіалу одразу ж згас.

       - То, куди далі? – запитала Фані у Павла.

       - Думаю, пошукаємо автовокзал, - запропонував він. – Ви не знаєте, - запитав хлопець у старенької, - у Христинівці автовокзал є?

       - А у вас гроші на таксі є? – запитала старенька пані.

       - Та-ак, - обережно відповів Павло.

       - Тоді я вам покажу де автобусна станція. Я живу поруч, а ви заплатите за таксі. Гаразд?

       - Добре, - кивнули молоді співрозмовники. Це було нахабністю, з боку старенької, але це полегшувало їхню ситуацію – злодії шукатимуть хлопця та дівчину, а в Христиновці буде трійка з важкими кошиками, на чолі із старою пані.

      У вагон зайшов німий, який продавав всякий крам: ікони, бавовняні шарфи різних кольорів, магніти. Павло, уважно вивчив товарну пропозицію та придбав бордовий шарфик. Коли продавець пішов далі, Павло кивнув супутниці у бік тамбуру.

       Фані, яка була здивована вибором хлопця, слухняно пішла за ним.

       Павло нахилився, витяг ключі та зробив величезну діру у лляних штанях Фані.

       - Ти здурів? І де ти взяв ключі, якщо авто вибухнуло? – перелякано, але роздратовано запитала дівчина.

      - В автіці були лише ключі від неї. Мої власні ключі залишилися при мені. Я ще маю ключі від квартири. Ні, я при своєму розумі. Вони шукатимуть дівчину у смарагдовому лляному костюмі, - повідомив юнак та відірвав ліву лляну штанину з лівої ноги Фані. Потім він зробив дірку у правій штанині та відірвав, майже по прямій лінії, праву штанину. Це лоскотало нерви Фані, і не лише нерви…