Розділ 17. Переслідування.

        - Хвіст?! – Фані підскочила на своєму сидінні та подивилася назад. - Ти певен?

       - Якби я не був певен, не казав би. Я навмисно проплутав трохи. І що робитимемо? До моєї квартири їхати не можна. Ми могли б поїхати ліворуч, але зараз всі з Лівобережжя повертаються додому…

     - То їдь праворуч, - сказала Фані. Павло її послухався – дарма.

       Теплого літнього п’ятничного вечора мешканці Києва їхали на свої дачі, маршрутки везли додому найманих працівників з Правобережної України. Одним словом – Павло та Фані застрягли у заторі.

     Авто плелося дуже-дуже повільно. Злорадні пішоходи дивилися на машини та посміхалися – в’їдливо так, ніби кажучи:  “Ну і що, що ви маєте автомобіль. Ми йдемо на своїх двох, а будемо в кінці вулиці раніше за вас”.

      Павло почав нервово постукувати довгими пальцями по керму. Фані відчула, що в неї від нервового напруження стукають зуби.

     - Ну, і куди ви зібралися? – почувся знайомий фальцет, і у вікно авта всунулася голова головоріза. Судячи з всього, він полюбляв спортивне вбрання. Щоправда, у його одязі був новий штрих – його ліва рука була забинтована, а під правим оком світився синець.

     - Бачу, наша втеча принесла вам неприємності, - сказав Павло та вибачився.

     - Замовкни. Не думай, що зараз знову втечеш. Тут кругом затори. Діватися вам немає куди. А у мене файна іграшка, - головоріз випрямився та продемонстрував праву кишеню своїх спортивних штанів. Судячи з всього, там лежав важкий пістолет.

      - Я й не думаю, - зітхнув Павло. – Але, якщо ми вже з вами такі старі друзі, - головоріз вищирився, - то може розповісте, як ви нас вистежили.

      - А це тобі твоя білявка нехай скаже. Хоч вона і перефарбувалася у брюнетку, я її впізнав.

      - Я? – здивувалася Фані. – Я ж нічого не робила.

      - Не робила, - розреготався головоріз. – Чуєш, ця дурепа побачила продавця телефонними картками та вирішила подзвонити своїм батькам. І тут ми її – бац! – і засікли. А продавець он там, - він показав кудись у чергу машин. - За кермом сидить і чекає, коли я вас до нього доставлю. Вилазьте!

     - Ти дзвонила батькам? – із осудом перепитав Павло. Фані кивнула, а її щокою прокотилася підступна сльоза. – Наступного разу, - обернувся Павло до головоріза, - я спробую зв’язатися із сиротою. Але ж, як вам і вашій банді не соромно, використовувати людські почуття задля своїх чорних цілей.

     - Гроші не пахнуть, - філософські сказав головоріз і додав, - то ви вилазитиме самі, чи мені вас крізь вікно витягувати?

     - А ви не могли б, - благально сказав Павло, - забрати лише її. – Вона мені смерть, як набридла. І чого я лише допомагав їй. А я урочисто клянуся забути про вас і про останні декілька днів.

     - Е, ні. Я тобі обіцяв,  що вирву твоє чорне вонюче серце? І я його вирву. А ну – вилазь!

     Але ця п’ятниця не була щасливим днем для головоріза. Маршрутка попереду рушила, і Павло натиснув педаль газу. Головоріз, чия голова все ще стирчала у вікні, побіг, але він не був чемпіоном з бігу боком. Злодій зойкнув, вилаявся та впав на білу розмітку дороги.

      Різким маневром Павло обігнув маршрутку та встав перед нею. З маршрутки почулася вишукана лайка, але світлий ДЕУ вже пробирався серед машин попереду.

     - Ти дійсно хотів мене здати йому? – запитала Фані, коли вони піднімалися ліфтом на четвертий поверх. Всю дорогу дівчина мовчала, розуміючи що водію потрібна тиша та спокій. Павло подивився на неї якимсь дивним поглядом, потім провів рукою по обличчю, ніби знімаючи павутиння.

     - Я побачив, що маршрутка зараз рушить, і хотів затягнути час, - відповів хлопець, сунув дівчині у руки Податковий кодекс України та вийшов з ліфту. – Але авто нам тепер доведеться поміняти. Якщо ще існують ми.

     Пані Купер схвильовано слухала їхню розповідь. Вона дорікнула Фані, що та не сказала про відсутність лічильників, і дівчина відчула себе останньою дурепою. Потім старенька Квітка посварила Павла, що той не завершив ремонт зливного стоку. Фані стало значно краще – не лише вона тут дурна! Потім пані Купер насварила Фані, що та подзвонила мамі, ще й виходила з авто біля своєї орендованої квартири. А коли Павло почав розповідати, що розумні так не роблять, стала на захист дівчини.

     - Дівчинка сумує за матусею, - сказала старенька. – Дуже добре, що у неї такі міцні родинні зв’язки. В наш час це - диво.

     Потім вони нарешті відкрили Податковий кодекс України.

      - Податковий кодекс, як кодекс, - спантеличено сказала Фані, після того, як перегорнула декілька десятків сторінок. – Ось тут, пан Синявський вклеїв статтю у новій редакції. Але це старовинна практика, коли люди вклеюють зміни до статей, замість купівлі кодексу у новій редакції.

     - Тобто, як на тебе, це виглядає нормальним, - припустив Павло.

     - Ну, особисто я б перевіряла редакцію Податкового кодексу України на офіційному сайті Верховної Ради України.  Але, якщо вже тягаєш із собою паперовий примірник, то є доречним вклеїти декілька змінених сторінок. До речі, що він там вклеїв?

    Хвилин зо п’ять Фані вивчала паперову вклейку.