Розділ 16. Павло стає майстром по лічильникам на воду.

       Додому Фані  та Павло повернулися роздратовані. Пані Машиніна поїхала прямо до офісу аудиторської фірми, тож зрозуміти, чи вона якось пов’язана із вбивством пана Синявського, не було можливим.

     - В цій справі все неправильно, - сказала Фані, кидаючи подушки на диван та плюхаючись поруч. – Кожна з моїх співробітниць з’являється десь у таку мить, що її можна запідозрити у зв’язку із вбивцями. Якби це був детектив, вони б втрьох були у змові.

     - Найгірше, - сказав Павло, - що всі вони мають об’єктивну причину, щоби бути там, де вони є.

      - Окрім Неллі, - сказала Фані. – Хоча, вона щось казала про молодика, із яким познайомилася у кафе недалеко від твого будинку. Може, це -  ти? – вона підозріло подивилася на Павла.

     - Ти знову за своє, - роздратований хлопець жбурнув перуку із лисиною на підлогу.

     - Не кричи на Фані, - втрутилася пані Купер. – Краще розкажіть, що там, у клініці.

     - Нічого незвичайного, - сказала Фані. – Все стерильне і чисте. Люди такі, які завжди бувають у лікарнях. Навіть пані за стійкою не відрізняється від інших. Хіба що, каже вам грубощі із посмішкою. Ви ж були там. Скажіть нам, що там не так?

      - Якби ж я знала, - сумно мовила пані Купер. – Я у лікарнях бувала дуже рідко. На перший погляд там все нормально. Окрім…

      - Окрім? – дуетом запитали Фані та Павло.

      - Окрім того, що люди туди потрапляють у передсмертному стані, а з неї повертаються, як новенькі. Але я вже казала, що це щасливе поєднання української медицини та дорогого обладнання.

      - Окрім Макса, - задумливо мовила Фані.

      - Макса? Ти ж казала його звати Едік. – здивувався Павло.

      - Едуард, це - дуже порядний юнак, який врятував мене від потягу, - набурмосилась дівчина. – І мені дуже прикро, що я не взяла номер його телефону, перш ніж залишила той ресторан. От якби деякі не наклеювали накладні бороди і не лякали….

      - То що там з Максом? – перервав її скиглення Павло.

      - Макс це - друг Толіка. Тобто був їм, допоки не помер, - відповіла Фані, а Павло із подивом подивився на тітоньку Квітку, ніби питаючи: а хто такий, цей Толік? Пані Купер у двох словах описала ситуацію.

    - Гм. А цей хлопець сьогодні теж мав проблеми, - задумливо мовив Павло.

    - Це ще раз доводить, що лікарі не кожного можуть врятувати, - відмахнулася Фані. – Сумка!

    - Яка ще сумка? – здивувалися Павло та пані Купер.

    - Та, в якій нишпорили. Я саме здогадалася, що хтось шукав у ній щось, коли прийшла Тетяна. Моя подруга по орендованій квартирі.

     - І як же ти дізналася, що хтось нишпорив у твоїй  сумці? – запитав Павло. – Я ще того дня хотів тебе запитати. Ти встановила на ній відеокамеру?

    - Ні, - мотнула головою Фані. – Вона була зачинена не до кінця.

    - І що?

    - А те, що після випадку у дев’ятому класі я завжди сумки застібаю до кінця.

    - Може, посвятиш нас у цю таємничу історію. Бо, як на мене, ти перегрілася сьогодні на сонці.

    - У дев’ятому класі хтось набрав у три презервативи води та підвісів їх над столом вчительки. Вона цього не помітила і стала викладати. Ми всі сиділи тихесенько, бо вона була трохи… неврівноважена. Якби хтось сказав би їй про небезпеку, вона б цього учня покарала. А потім, презервативи порвалися, та вся вода вилилася на неї. Був жахливий галас та скандал. Директор перевіряв сумки кожного, і в моїй знайшли обгортки. Думаю, - додала Фані задумливо,-  Моя подруга, яка сиділа позаду мене, підсунула їх у мою відчинену сумку.

      - Чому ти так думаєш? – здивувалася пані Купер.

      - Бо у відчинену сумку було легко підсунути що завгодно. Я тоді ще була легковажна і дивилася на світ у рожевих окулярах.

      Павлу дуже кортіло сказати, що сьогодні Фані теж дивилася на світ у рожевих окулярах, але він стримався і запитав:

      - Ти ж казала, що вона - твоя подруга. Навіщо їй було тебе підставляти?

      - Бо за мною упадав хлопець, якій подобався їй, - відповіла дівчина. – Але навіщо вони перегорнули до гори дриґом квартиру наступного дня? Тому що на флешці не було корисної інформації? Значить, вона була десь ще.

    - А той мертвий аудитор тобі більше нічого не казав і не давав? – запитав Павло, не маючи особливої надії на нову інформацію.

     - Яка ж я дурепа! – стукнула себе по чолу дівчина. – Давав! Податковий кодекс України!

     - І чому ти мовчала?! – накинувся на неї Павло.

     - Бо я не надала цьому значення. І він ще лежав на підлозі того дня, коли квартиру було перегорнуто! А я машинально вирішила, що кодекс не має значення.

      - Давай, ми його подивимося, а тоді вирішимо: має він значення, чи ні, - сказав Павло. – Де він?

      - Я ж сказала – в орендованій квартирі.

      - Тобі туди не можна, - пробурмотів Павло. – Тітонька?