Розділ 15. Все стає заплутанішим.

     - І чого це я забув зачинити двері, - пробурмотів Арсеній Олексійович а потім додав, - певно, це та білявка з поліції. То Ви, Олено Леонідівно, все ще наполягатимете, що капітальний ремонт основних засобів, це те саме, що й технічне обслуговування, чи скажімо, поточний ремонт?

     - Арсенію Олексійовичу, але ж це так і є, - відповіла Олена Леонідівна безапеляційним тоном.

     - А мій юрист каже, що це - геть різні речі, - зауважив керівник ПП “Фірма ЯУ”.

     - Ви вірите юристові, а не досвідченому аудитору? – запитала пані Розаєва і, хоча Фані цього не бачила, дівчина була певна, що Олена Леонідівна знизала своїми плечима, а на її обличчі з’явився вираз образи та відрази. – Що ті юристи, - останнє слово було виплюнуте немов найжахливіша річ у цьому світові, - знають! Вони лише передають гроші суддям! Скрізь - суцільна корупція. Я сама чула, як про це казали міністри, а вони – не брешуть.

     - Ну, не знаю, - потер свого носа пан Шевченко. – Мої юристи ніколи не просили в мене хабарів для суддів.

     Олена Леонідівна піджала губи. Весь її вид являв світові вигляд ображеної невинності.

     - Але ж юристи не розбираються у бухгалтерському обліку так, як я, - ображено сказала вона. – Якщо Ви мені не довіряєте, то можете звернутися в іншу аудиторську фірму.

     - Я Вам довіряю, - сказав Арсеній Олексійович, нервово постукав пальцями по столу, а потім провів долонею по своєму майже сивому волоссю. За останні дні Арсеній Олексійович різко посивів. – Якби ж то знати чому поліція прийшла до мене. Таке враження, що хтось спеціально навів їх на мою фірму.

     - Може, пан Синявський, - припустила пані Розаєва.

     - А йому це навіщо? – здивувався Арсеній Олексійович. – Так, ми з ним трохи посперечалися щодо аудиторського висновку. Він, так само, як і Ви наполягав, що всі витрати на основні засоби це - капітальний ремонт. Але ж це не причина здавати мене поліції. Зрештою, спочатку суд має встановити, що я ухилявся від сплати податків, і вже тоді на сцену може виступити поліція.

     - Як би ж то все було по двадцять, - сказала Олена Леонідівна і додала. - Ставки податків були б по двадцять відсотків. Тоді б ніхто не ухилявся від сплати податків. Тоді б і Вас не чіпали. Гаразд, я спробую щось вигадати. Надішлю до Вас Ірину Машиніну. Але Ви цілком не праві, це - капітальні витрати.

      Фані сиділа у шафі дещо приголомшена. Вона знала, що є капітальний ремонт основних засобів, а також їхнє технічне обслуговування та поточний ремонт. Чи пані Розаєва здуріла? Звичайно, покійний пан Синявський наполягав, що всі витрати, пов’язані із основними засобами відносяться до капітального ремонту, але він був відомими панікером на ґрунті бухгалтерії і завжди перестраховувався. Невже, пана Синявського вбили саме за його позицію? Це виглядало надто фантастичним.

      Тим часом, двері за пані Розаєвої зачинилися. Почулися глухі кроки, звук шафки що відчиняється, а потім звук рідини, що потрапляє з пляшки до склянки. Павло зарухався та показав знайомий знак. Хлопець припускав, що пан Шевченко п’є алкоголь. Потім пилюка потрапила до носу Павла. Хлопець тримався щосили, але не втримався та чихнув.

     - Ой! – зойкнув Арсеній Олексійович та додав декілька слів, які не завжди друкують.

     І тут, налякавши Фані, Павло виліз з шафи. Фані поспішила за ним – раптом у нього виник геніальний план. План не був ані трохи геніальним, але на диво він спрацював.

     - У шафі тарганів немає, - буденним тоном повідомив Павло переляканого та блідого Арсенія Олексійовича. – Пошукаємо їх на іншому поверсі.

     - Що? – лише й спромігся вичавити з себе переляканий керівник ПП “Фірма ЯУ”, а тоді побачив жвавого рудого таргана на своєму столі та заверещав. Пан Шевченко спробував розчавити нещасну істоту порожньою склянкою, потім пляшкою із дванадцятирічним віскі, і під сам кінець - ногою. Арсеній Олексійович не був акробатом. Більше того, він давно не займався спортом, тому його нещасна права нога застрягла на столі, а рудий гість спокійно покрокував своїми шістьма ніжками у бік вікна.

     - Я Вам допоможу, - кинулася на допомогу Фані та спромоглася зняти праву ногу пана Шевченка зі столу.

     - Дякую, - пробурмотів Арсеній Олексійович. – З дитинства їх ненавиджу. А вас я десь бачив. Ви ж той журналіст. Але, такого часопису немає, - додав він. – Ви мене ошукали. Ви з поліції, чи СБУ?

     - З Інтерполу, - сказав Павло. – Але це, суто між нами. Ми полюємо не на вас, а на ваших контрагентів.

     - І я знаю на яких, - кивнув Арсеній Олексійович.  – Вони так і не розплатилися з нами за шовкові стрінги. Ви вже постарайтеся, упіймайте їх.

    - Постараємося, - кивнув Павло і вийшов з кабінету, перед цим притримавши двері перед Фані. Дівчина кинула на хлопця роздратований погляд.

     - Бачу, - сказала Фані, коли вони сідали у світлий ДЕУ, - ти - майстер брехні.

     - Не те щоб майстер, - зізнався Павло, - але я часто прогулював лекції в Університеті, тож доводилося щось вигадувати. Мої ж однокурсники завжди ховали бабусь. У одного хлопця їх виявилося цілих шістдесят шість.

      Дві доби Фані вивчала первинні документи ПП “Фірма ЯУ” - Павло скинув їх з телефонів до ноутбука (Фані помітила, що замість чорно-білої дівчини у вишиванці на столі хлопця вже стоїть світлина юної шатенки зі спанієлем).