Розділ 13. Білявки не помирають… наодинці.

      Фані лежала на сірих шовкових простирадлах, які вкривали широчезне ліжко. Руки дівчини були прикуті наручниками до дерев’яної спинки ліжка, що було трохи дивним, зважаючи, що ця спинка була суцільним деревом. Феофанія оглянула себе і виявила, що на ній була лише вишукана шовкова сіра білизна. Це було нісенітницею – дівчина не полюбляла сірий колір.

     Поруч на ліжку сидів Павло і тримав пір’я для витирання пилу.

     - Чому ти не вивчила на пам'ять весь Податковий кодекс України? – запитав хлопець і став лоскотати цією протипиловою  штукенцією Фані. Дівчині стало моторошно – вона не відчувала лоскоту. Одразу ж пригадалися всі історії про привидів та примар, які вона коли-небудь чула, читала, чи бачила у кіно.

      Фані відчула холод та біль у зап’ястях, мабуть - це наручники.  Яскраве світло вдарило в заплющені очі. Відчувався запах пилу та сирості. Потихеньку дівчина стала приходити до тями. Дуже боліла голова. Мабуть, через хлороформ. Точно, хтось приспав її хлороформом. Павло? Але сідниці боліли так, ніби вона сиділа на твердому камінні.

      Фані розплющила очі і крізь напівтемряву побачила похмуре приміщення, можливо склад. Вона лежала на підлозі у середині великої кімнати, а мотузки впивалися у її зап’ястя. Дуже сильно хотілося пити, бо у роті були мотузки, чи стрічки, коротше, щось схоже на кляп. Але її синя сукня із білим пояском була на ній!

       Щойно Фані зрозуміла, що їй наснився кошмар, як хтось сказав:

     - Ось і ти, - і вийняв кляп з рота дівчини. Фані заверещала: перед нею нависав незнайомець із рудою розкуйовдженою бородою, Його постать ледь було видно крізь тьмяне світло, що пробивалося через високі вікна з вулиці – від ліхтарів. Праворуч відчинилися двері і електричне світло освітило неприбрану кімнату.

      - А це що ще за фацет? – запитав низьким голосом у свого товариша, головоріз спортивної статури, у  темному костюмі. Його товариш, вдягнений у світлі спортивні штани та світлу майку, нахилив свою шию ліворуч, потім праворуч і  наніс швидкий блискавичний удар кулаком правої руки в обличчя рудого бороданя. Бородань ухилився та стукнув нападника ребром долоні по шиї.  Головорізи розреготалися. Луна лиховісного сміху прокотилася порожнім приміщенням.

      Бородатий незнайомець вступив у двобій із щойно прибулими головорізами - і програв. Можливо, Джекі Чан і переміг би. Можливо, низка супергероїв отримала б перемогу, але бородань - програв. Це ясно вказувало на те, що він - людина радше інтелектуальної, ніж фізичної праці. Бородань не зміг вчасно відвернутися від електрошокера.

      - Так і знав, що білявки не помирають наодинці, - сказав роздратований голос Павла, після того, як його побили та зв’язали.

      - Замовкни, - гримнув перший головоріз.

      - Та нехай балакає - недовго йому залишилося, - подав голос головоріз із електрошокером. Фані зрозуміла, чому він до цього часу мовчав – у нього був чудовий фальцет.

      - То може їх того?

      - Та нехай шеф вирішує.

      Головорізи всадили замасковано Павла спиною до спини Фані і вийшли з кімнати. У приміщені знову запанувала майже суцільна темрява. Десь вулицею проїхало авто, на мить освітивши приміщення.

      - Тобі обов’язково треба було репетувати? – стомлено запитав Павло.

      - Я….я… У мене болить голова. Як ти мене знайшов? – запитала Фані, і, крізь біль, у мозку пронеслася думка, чи це не черговий спектакль, щоб втертися їй у довіру.

      - Тітка Квітка наказала наглядати за тобою. Тож, я наклеїв цю дурну бороду і відправився за тобою у ресторан. А чого вона така розхристана, ніби хтось спочатку вчився плести кіски на ній, а потім витирав нею пилюку?

     - Тому що, я у ній оббігала пів Києва у спеку. А потім ми з пані Купер ніяк не могли її відклеїти від мого обличчя. То, ти разом із ними?

        - Якби я був із ними, то вони б мене не били, - образився Павло, і у ту мить Фані це здалося логічним.

        - Тоді давай вибиратися звідси.

        - Як? Я на твою думку Гудінні, чи Девід Коперфілд? Чи може, ти маєш гострі зуби, які перегризуть ці мотузки?

       - Я захопила міні пилочку, на всяк випадок. Якщо ти посунешся ближче до мене та пошукаєш за моїм поясом, то зможеш її витягти.

      Павло спромігся посунутися впритул до спини дівчини і став нишпорити своїми зв’язаними руками по спині Фані, шукаючи міні пилочку.

       - Гей! Обов’язково мацати мене за сідниці? - роздратовано крикнула дівчина.

       - Вибач. Але ж я не маю очей на спині. Якби ти сховала її попереду, то цього не сталося б. Чому ти її причепила позаду?

       - Тому, що руки завжди зв’язують позаду, бовдуре. Що, знову?! Дай, я сама пошукаю.

       - Все. Знайшов! – сказав Павло і став терти пилочкою по мотузці, яка зв’язувала Фані.

       - Гей! Обережніше! Ти так мені нирки виб’єш, - прокоментувала Фані, коли хлопець ледь не встромив пилочку у її спину.

        - Вибач. Не думав, що це аж так важко. У детективах не кажуть про це. Дуже добре, що вони не здогадалися використати наручники.