Розділ 12. Романтичне побачення.

      Щось шурхотіло у кімнаті, і Фані стривожено розплющила очі. В першу мить вона не могла зрозуміти, що це за обшарпане місце. Хто це копирсається у шафі? Постать повернулася до неї обличчям і тихо промимрила:

    - Ще молодий ранок. Спи. Я лише заберу ці папери, - Павло навшпиньках пройшов до коридору, тримаючи у руках картонні течки. Фані закрила очі. Якщо Павло племінник пані Купер, то не дивно, що він висловлюється не зовсім коректно українською. Міг би й забрати ті кляті документи вчора ввечері!

      Через дві години Фані вже допомагала пані Купер піднятися з ліжка, умитися та поснідати.

       - А… а у Вас правда хворе серце? – запитала дівчина, а старенька із грюкотом поставила чашку із вранішньою кавою.

      - Розпатякав, чортиняка! Яка різниця! Всі ми колись помремо. Зрештою, я дуже тужу за Славком.

      - За Славком? – не зрозуміла Фані.

      - За чоловіком, - пояснила пані Купер.

      - А що з ним сталося? – обережно запитала дівчина.

      - Серце, - махнула рукою старенька. – Тому Софійка і відправила мене сюди. Думає, я буду проходити ці дурні процедури. Ні! Якщо Богом відмічено мені стільки років, стільки я й проживу!

      - А що вчора Павло казав про чуже серце?

      - Та клініка ця! Кажуть, вони можуть швидко знайти донора. Але не потрібні мені чужі серця! Може, моє й болить, але воно – моє. Але чому ми розмовляємо про мої хвороби? Розкажи краще про цього, як його… Едуарда. Вчора Павло тобі заважав.

     - Та власне немає чого розповідати, - сказала червона Фані і почала свою оповідь. Старенька кивала і запитувала, а як він дивився, коли казав те, або це.

     - Треба підготуватися до побачення якнайкраще, - сказала пані Купер, а Фані запротестувала:

     - Та це проста зустріч, ніяке не побачення.

     - Отже, треба підготуватися до простої зустрічі.

     Коли о шостій вечора втомлений Павло повернувся з роботи, він застав двох збуджених гостей, які сперечалися, якого кольору босоніжки краще вдягнути.

     - Яка різниця, - пробурмотів Павло. – Босоніжки нікого не турбують. Краще подумай про нижню білизну, -  і він втомлено опустився на диван, закривши очі. Пані Купер та Фані кинули на юнака погляди, яким позаздрив би будь-який Василіск. Але Павло цього не побачив.  

       - Ти відвезеш дівчинку до ресторану, - наказала пані Купер племіннику. Павло, який мало не задрімав, швидко відкрив зелені очі та з жахом подивився на стареньку родичку. Із таким же жахом, дивилася на пані Купер і Фані.

        - Навіщо?! – дуетом запитали молоді люди.

        - Щоб сукня не пом’ялася, щоб ніхто знову не штовхнув Фані під машину, і щоб хоч хтось знав, де вона.

        - Тобто, - повільно мовив Павло, - я, після важкого робочого дня, маю слідкувати за нею і сидіти в машині всю ніч, поки вона розважатиметься? Хіба я їй татко?

        - Не треба мені жодного ескорту, -  впевнено твердо сказала Фані.  – І, я не з таких, хто на першому ж побачені стрибає у чуже ліжко.

       Павло оглянув її стрункий стан та світле волосся, із величезним сумнівом, і дівчині захотілося дати молодику добрячого ляпасу, а краще десять. Хоча, число тринадцять теж не погане.

       - Тепер я розумію, чому пані Розаєва фарбується у брюнетку, - сказала Фані, ледь стримуючи лють. – Чомусь до білявок не ставляться, як до нормальних людей.

       - Якась білявка фарбується у брюнетку? – перепитав Павло. – Серйозно?

       - Серйозне те, - втрутилася пані Купер, - що я хвилюватимуся за Фані, якщо вона піде сама. А моє бідолашне старе серце болітиме і може зупиниться. Але, я тебе не звинувачуватиму, Павле. Кожен має робити те, що йому підказує совість. Нехай, тебе втішить те, що ти зможеш власноруч оплатити пересилання мого мертвого тіла до Флориди. Може, вони ще завернуть труну у національний прапор. Хоча ні, так лише військових та героїв переправляють, чи ні?

      - Добре, добре, - прохрипів Павло. – Я зрозумів. Відвезу я її.

      О восьмій, Фані вийшла біля кафе зі світлого ДЕУ, бампер якого був весь у вм’ятинах.

      - Можеш не чекати на мене, - сказала дівчина водію та зачинила дверцята.

      - Можеш не чекати на мене, - перекривив її Павло і витяг портфель.

      Біля кафе ходили закохані парочки. Хлопці із цікавістю оглядали Фані, тоді як їхні супутниці кривили нафарбовані губи і хмурилися. У цю мить, рожева від приємного очікування, Фані була схожа на казкову принцесу, а може на казкову фею. Вона одягнула довгу вечірню синю сукню, із широким білим поясом. В руках у дівчини була маленька біла сумочка із стразами. Її біляве волосся було укладено у високу зачіску – пані Купер подолала біль у суглобах.

     - Мій Бог! – почувся поруч приємний знайомий баритон. Фані обернулася і побачила Едуарда. Молодик виглядав ще шикарніше, ніж вчора, якщо таке було можливим. Зараз він був одягнутий у білосніжний костюм – дещо несподіваний вибір, який робив його схожим на казкового принца. У руках Едуард тримав білу троянду. – Це тобі, - простягнув він квітку дівчині і поцілував зачаровану Фані у праву щоку. Почувся звук падаючої пудрениці: певно якась з дівчат, які прогулювалися поруч, задихнулася від заздрощів.