Розділ 11. Розмови.

     Фані тупотіла сходами, а її серце калатало, немов навіжене – це ж треба було потрапити у саму пащу злодіїв! А пані Купер - ще та брехуха! Як вона здивувалася історії про злодіїв! Працювала вона у детективній фірмі, а як же ж! Дівчина не розридалася лише тому, що треба було бігти швидко-швидко, а невисохлі босоніжки заважали додати швидкості.

      Тим часом, пані Купер наказала племіннику-онуку схопити втікачку.

       - Я хочу поговорити з нею. І не смій бити її. Вона потрібна мені живою та неушкодженою.

       Павло спробував сперечатися.

      - Моє бідолашне хворе серце. Певно, ти хочеш, щоб у мене був інфаркт, - заявила стара тітонька.

      Павло пробурмотів щось, певно – лайку. А що ще міг пробурмотіти злодій та найманий вбивця? Молодик сів на перила та з’їхав ними униз. Щоправда, вони постійно переривалися, і Павло безперервно  був змушений сідати на перила знову, і знову, і знову. Зате він достався першого поверху майже одночасно із Фані.

       Побачивши молодика зі світлого ДЕУ поруч із собою, Фані зойкнула та вибігла надвір. Там вона спробувала вибігти за межі двору, але її довгі ноги майже не слухалися, тоді як довгі ноги професійного головоріза рухалися вправно.

Павло схопив Фані за плечі та різко розвернув.

     - Якщо ти щось вкрала в моєї тітоньки Квітки, я тебе попереджаю…

     - Найманий вбивця попереджає мене, щоби я не крала, - голосно розсміялася Фані, а тоді сіла на бордюр та розридалася. Чоловіки в різний спосіб реагують на жіночі сльози, але всі вони дуже не люблять цієї дії. Павло всівся поруч на бордюр і сказав:

     - Ну ж бо, перестань. На мене ця вистава не діє.

     Тепер Фані відчула роздратування - їй захотілося, як сильніше вдарити молодика підбором. На жаль, цієї миті вона мала низький підбор, а не високу тонку шпильку.

     - Як же ж швидко ти заспокоїлася, - фиркнув душогуб. – То, що ти там про найманого вбивцю казала?

      - О, Фані, - переляканий голос Неллі пролунав десь у вишині. – Не кажи, будь ласка, нікому, що я була тут. Вони думають, що я - у адвокатів. – Неллі із цікавістю оглянула Павла, але його дешевий поношений одяг не справив на неї жодного враження. Вона розвернулася та процокала геть.

       - Широко розкритий рот тобі не личить, - прокоментував Павло. – Та й мухи туди можуть залетіти. Чи ти любиш мух по обіді? Це твоя подруга?

      - Звісно – ні! Тобто, я не їм мух. Ні, вона - співробітниця. А в тебе добре вийшло зіграти здивування, - відповіла Фані. – Ти навчався в театральній школі?

     - Стривай, - зупинив її Павло. – Яким чином ми перейшли до театру? Тож, кажи: ти щось поцупила у тітоньки Квітки?

     - Звісно – ні! – образилася Фані. – Я на неї працюю. Але ви вдвох виявилися злодіями.

     - Може, тебе показати психіатру? – запитав хлопець. – Здається, у тебе нав’язлива думка про якихось злодіїв.

      - Не має у мене нав’язливих думок! – відрізала дівчина. – Пан Синявський. Його було вбито тринадцять днів тому, - додала вона. Розгубленість дуже добре вийшла у Павла.

     - Ну так заяви про це у поліцію, - сказав він. – Мене хвилює тітонька Квітка. У неї хворе серце. Вона приїхала сюди зробити операцію, але поки що не може наважитися. Вона завжди ненавиділа лікарів, - додав Павло. – Мабуть, боялася, тому й робила вигляд, що ненавидить.

       - Хворе серце? – перепитала Фані.

       - Так. Вона була гладка, і була змушена схуднути, бо її вага погано позначалася на здоров’ї. А потім вона втратила свідомість, і лікарі сказали, що треба робити пересадку серця. Вона не хоче чуже серце. А ми всі, разом із кузиною Софією, намагаємося догодити їй. Тож, якщо ти не підеш зі мною, то її смерть буде на твоїй совісті.

     - Дуже гарна казочка, - кивнула Фані. – Бачу, ви добре вивчили мене. Гаразд, я піду із тобою. Все одно краще померти одразу, ніж втікати-втікати, і все одно загинути.

     - Якщо ти думаєш, що я вб’ю тебе за машину, то ти помиляєшся. Хоча, я дійсно дуже злий на тебе. І що тебе спонукало вистрибнути на проїжджу частину?!

     - Мене штовхнули, - мовила Фані. – А ти, мав мене переїхати.     

     - Той, хто штовхнув тебе хотів зробити мене вбивцею? – зацікавлено запитав Павло. – Дуже підступний і складний план. Щось я не пригадую, щоб комусь зробив аж таку шкоду.

      - Оуу-уу, - заричала Фані. – помовч! Гаразд?  Ще трохи і я повірю, що збожеволіла.

      - А хіба це не так? – запитав хлопець і Фані вдарила його у щиколотку. Павло застрибав на одній нозі, злостиво дивлячись на Феофанію. Дівчині раптом прийшло до голови, що він триматиме її живою, допоки не дізнається всіх її таємниць.

     - А-аа, ось і ви, нарешті, - промовила пані Купер. –  Я вже почала думати, що ти знову утнув якусь дурницю і втратив дівчину. Він тебе не бив? – звернулася вона до Фані.

      - А Вам би хотілося? – запитала дівчина.

      - Не кажи дурниць, - фиркнула старенька Квітка.

      - Вона вважає мене найманим вбивцею, - пожалівся Павло.