Розділ 9. Зустрічі із знайомими.

      - Ну, - запитала пані Купер у Фані, щойно дівчина зайшла до трикімнатного номеру готелю.

      - Облом, - кинула дівчина та рушила до міні-бару. Там вона взяла собі мінералку, випила ледь не всю півлітрову пляшку, а потім розревілася. Старенька стала втішати дівчину, як могла, а потім запитала:

      - Невже все аж так погано?

      І Фані розповіла все допитливій старенькій.

      - Ну, нічого, нічого. Від’ємний результат це  - теж результат. Тепер ми знаємо, що ця фірма має сильний юридичний захист. А ще їх підтримує твоя фірма. Заспокойся і зніми цю дурну бороду, нарешті.

       Десь через півгодини вони вдвох, врешті-решт, позбавили Фані бороди. Обличчя дівчини неприродно блищало від клею.

     - Я думаю - так. Ми почекаємо, коли повернеться мій племінник, а тоді залучимо його до цієї справи.

      - Не думаю, що це - гарна ідея, - відповіла Фані.

      Вона була обурена. По-перше, це було її розслідування. По-друге, - вона не хотіла це казати прямо у вічі старенький, - але раптом її племінник один з них?

      - Гаразд. Вирішимо потім. Але ми до нього все одно переїдемо. Ти ж сама дорікала мені, що я витрачаю шалені гроші за цей номер.

      - А його дружина не буде проти? – з надією запитала Фані.

      - Немає у нього ніякої дружини, - відрізала пані Купер. – Він занадто зацикленій на своїй кар’єрі. Ніби у світі немає важливіших речей.

      Фані зітхнула. Іноді такі думки відвідували і її. Але без гарної кар’єри не можливо було б забезпечити родину.

      - А поки що насолоджуйся життям, - кинула пані Купер.

      - А злочинці? – запитала Фані.

      - Якщо це та фірма, як її… Так, ПП “Фірма ЯУ”, то поліція вже займається ними. Якщо їх всіх посадять до в’язниці, то ти будеш у безпеці. Якщо ж ні, - пані Купер знизала плечима. – Можливо, вони від тебе відстануть, бо неможна двічі судити за той самий злочин.

      Наступного ранку Фані зрозуміла, чому не втрималась вчора і розридалася – у неї почалися критичні дні. Допомігши старенькій пані Купер прийняти душ та поснідати, дівчина запитала у ввічливої покоївки, де тут поблизу є аптека. Старенька була дуже добра і відпустила Фані зі словами:

     - Будь обережна, але ходи: скільки хочеш. Я полежу у ліжку сьогодні, занадто болить спина – мабуть вчора за тебе перехвилювалася.

      Фані натягла вчорашню бейсболку, вдягнула темну довгу віскозну сукню і темні окуляри, та вирушила до аптеки. Її огортали такі знайомі кожній жінці, яка переживає початок критичних днів, почуття непотрібності. “Чого це я так боюся померти?”, думала дівчина, “все одно я нікому не потрібна і ніхто мене не любить”.

      Огорнута сумними думками, Фані крокувала розпеченим асфальтом, навіть не помічаючи, як на її білу шию падали краплі з кондиціонерів. І тут дівчина налетіла на струнку постать у чорній сукні та темних окулярах.

      - Дивись, куди преш, коза, - крикнула чорна постать знайомим Тетяниним голосом.

      - Тетяно! – вирвалося у Фані раніше, ніж вона встигла подумати.

      - Фані? – запитала Тетяна. – Фані! – і неочікувано радісно обійняла подругу. – А ми з Толіком та Ксюхою думали – куди це ти пропала. Що то за історія з пограбуванням?

      - Та я забігла з роботи додому а там – ніби торнадо пронеслося. Я дуже перелякалася: ти - у Толіка, а Ксюха - у відряджені. Було моторошно залишатися самій у квартирі. От я й чкурнула до тітки. Вона у мене в Козині мажордомом працює, - збрехала Фані. Вона не любила казати неправду, але раптом вони вже зв’язалися із Тетяною.

    - Ти ніколи не казала, що твоя тітка працює на депутата, - ображено мовила Тетяна.

    - Ні, вона на якусь бізнесвумен працює, - повідомила Фані.

    - А до офісу чого не ходиш? Мені твоя Машиніна дзвонила. І де вона лише мій мобільний взяла?

    - Ти ж їй сама дала, коли за мною до офісу заходила. Ну тоді, у Толіка ще якісь проблеми із недостачею готівки були.

     - Ага. Точно.

     - А чого ти у чорному? Ти ж його терпіти не можеш?

     - Не можу. Але тут таке трапилося. Пам’ятаєш Макса? – Фані кивнула. Тетяна щось нещодавно про нього казала. Отруївся чимось несвіжим, здається. – Так от, - вела далі подруга, - він помер.

      - Помер?

      - Так. Лікарі теж були шоковані. Сказали, що він запізно до них звернувся. Здоровий був - наче каша.

      - Каша?!

      - А, ти мабуть замала, щоб її пам’ятати. Її постійно моя старша сестра їла. Ну така, вівсяна. Її ще на честь героя мультика назвали. З Італії він був, чи Греції.

       - Геракл? – припустила Фані.

       - Точно! Геркулес! Так от. Сьогодні похорони. Толік дуже переживає.

       - Співчуваю. Це дійсно шок.

       - То, ти коли повернешся?