Розділ 8.­­­­­ Фані слідкує за об’єктом.

     Фані стояла перед офісом ПП “Фірма ЯУ” та страшенно нервувала. Вхід до будівлі був оточений репортерами, журналістами та блогерами. Всім було цікаво, чи справді така відома фірма ухилялася від сплати податків. Частина суспільства була певна що – так, ухилялась. Частина була певна, що – ні. І лише юристи просили залишити вирішення цього питання судові.

      Зі скляних дверей височенької будівлі вийшла Ірина Машиніна і повідомила, що відповість на всі запитання. Журналісти та репортери одразу ж простягнули свої чорні мікрофони та диктофони.

     - Це правда, що ПП “Фірма ЯУ” ошукала державу на півмільярда гривень? Чи правда, що ПП “Фірма ЯУ” показувала збитки, коли мала шалені прибутки? Чи правда, що директор ПП “Фірма ЯУ” має позашлюбний зв'язок із керівником ДФС? – звучали запитання. Фані здалося, що питання досить недоречні, як на професійних журналістів.

     Пані Машиніна пригамувала журналістів і стала відповідати послідовно на кожне запитання, використовуючи професійні аудиторські терміни. Вона заявила, що це неправда - ПП “Фірма ЯУ” дотримувалася податкового законодавства та норм бухгалтерського обліку. Керівник і головний бухгалтер ПП “Фірма ЯУ” сплатили до бюджетів всі податки, у повному розмірі. Щодо останнього запитання, це приватне життя осіб, у яке ніхто не може втручатися. Тоді журналісти поставили ще, а потім іще, запитання.

    - Вічно вона корчить з себе всезнаючу аудиторку. Так і бачу, як з неї  випромінюється  аура самозадоволення, - пробурмотів хтось поруч із Фані, і дівчина впізнала цей голос. Наталя Нюренко стояла поруч із невпізнаною панянкою Петренко і випромінювала неприховану, чи то заздрість, а може лише злобу. Фані оторопіла, а потім спромоглася взяти себе у руки – справжні журналісти не розгублюються, зустрічаючись із неприхованими людськими почуттями. А саме у цю мить дівчина була журналісткою.

     - То, Ви знаєте про справи ПП “Фірма ЯУ”? – запитала Фані у пані Нюренко, і для переконливості підсунула під ніс колишньої колежанки диктофон.

     - Звичайно я знаю все. А Ви - хто? – запитала пані Нюренко.

     - Я - новий журналіст з часопису  “Аудиторські вісті”.

     - Ніколи не чула про такий, - здивовано потерла ніс пані Нюрекно.

      - Власне, ми не дуже відомі широкому загалу, але дуже популярні у професійних бухгалтерських колах, - збрехала Фані.

     - А, тепер згадала. Ми хотіли виписати ваш журнал, але вона, - пані Нюренко кивнула у бік пані Машиніної, - не дозволила. А в неї дуже хороша репутація, не знаю чому.

     - Ви, мабуть керівник бухгалтерської фірми, яка обслуговує ПП “Фірма ЯУ”? – підступно припустила Фані. А вона, - дівчина у чоловічому одязі кивнула в бік Ірини Машиніної, - всіляко заважає Вам.

     - Ні, я не керівник, - задоволено посміхнулася пані Нюрекнко. – Наша фірма займається аудитом, а я на рівних із нею.

     - Певно, Ви все про все знаєте, - припустила Фані. – І могли би поділитися із нашими читачами конфіденційною інформацією.

     - Не думаю, - занепокоїлася пані Нюренко, - що це доречно. Все-таки, така гучна справа.

     - Шкода. Ми могли б надрукувати Ваше велике фото на пів сторінки. Але, я розумію Вашу відданість клієнтам.

      - Зачекайте, - пані Наталя схопила незнайомого журналіста за рукав. – Можливо, я зможу провести Вас всередину і познайомити із керівником.

     - Вітаю, пані Наталя, - ледь піднявся з крісла та привітався охоронець на вході. – А Ви, юначе, покажіть пропуск.

     - Все гаразд, - не дуже впевнено збрехала пані Нюренко. – Він зі мною. Помічник.

     Охоронець із розумінням кивнув, присів та продовжив гіпнозувати екран свого мобільного.

     - Ось тут, - пані Нюренко постукала та відчинила двері червоного дерева. По той бік дверей Фані побачила солідного чоловіка, у солідному шкіряному кріслі, за солідним столом червоного дерева, у солідному літньому костюмі, який у дану мить мав не зовсім солідний вигляд. Чоловік заховав свої великі долоні у своє пишне темне волосся та скиглив.

     - Що таке?! – Чоловік підняв голову та запитав дуже роздратовано. – А, це Ви. Вони ще тут? Звичайно, вони ще тут, - додав він не чекаючи на відповідь. – Вони будуть тут, допоки не налякають всіх наших клієнтів.  Мені постійно дзвонять та питають, чи ми податкова яма, чи скрутка. Лише за сьогоднішній ранок було.., - він нахилився, пересунув папірці на своєму дорогому столі і прочитав, - сто сорок чотири дзвінка. В мене аж телефон розрядився. А вони казали, що його батарея слугуватиме цілий тиждень.

     - Та не переживайте Ви так, Арсенію Олексійовичу, - спробувала заспокоїти чоловіка пані Нюренко. – Всі Ваші клієнти знають, що Ви – чесна людина. Подумаєш, наїхала податкова. Ви краще скажіть, на кого вона зараз не наїжджає.

    - Я скажу, я все скажу, - роздратовано заскиглив чоловік. – Про тих, хто має зв’язки із одним місцем у самісінькому серці країни. Але не про це мова. Нас хтось оббрехав. Що робитимемо? До речі, а це – хто? – він вказав на Фані, яка вже стала переживати, чи була не стала непомітною примарою.

     - Це? Це - журналіст. Він допоможе нам. Треба залучити на наш бік журналістів.

     - Ви здуріли? Наші журналісти всі наскрізь продажні. Не встигнеш оком кліпнути, як вони здадуть нас податковій заради місця у списку прохідної партії, чи нової квартири.