Розділ 5. Бабуся з Володимирського Собору.

      Фаніне серце підстрибнуло угору, дівчина теж підстрибнула угору – лише завдяки цьому, життєво важливий орган не вистрибнув з грудей переляканої панянки Петренко, а лишень заблукав десь у горлі.

      - Перелякалася? – запитала володарка руки на Феофанієвому плечі. Нею виявилася колишня однокласниця – Надійка Кравчук.

      - Не те слово, - видихнула Фані. – А що ти тут робиш?

      - Теж саме я хотіла запитати у тебе. Може підемо кудись, вип’ємо кави?

     Вони сиділи у вокзальному кафе і пили рідку каву із підозрілими тістечками. Повітря було наповнено дивним поєднанням смаженої цибулі (для чебуреків), несвіжеміленої кави, людських жвавих тіл та недозапалених цигарок.

     - То, ти їдеш додому на вихідні? – запитала Надійка. Фані зніяковіло поворушилася на білому скрипучому пластиковому стільці.

      - Можливо, - обережно відповіла панянка Петренко. А тоді, вона вирішила розповісти всю правду. – Розумієш, я так би мовити втікачка. Намагаюся замести сліди.

      - Ти що?! Посварилася із Едіком? – припустила Надійка, а очі її так і заблищали. Ще в школі, юна Надія любила різноманітні історії кохання та пристрасті. Фані не зрозуміла про кого мова, і Надійка додала, - ну, з тим. Ти з ним ще на вечірці на честь Хелловіна три роки тому познайомилася.

      - Так, - Фані вирішила не вдаватися у подробиці. Вона ледь пам’ятала Едіка – витвір своєї занадто бурхливої уяви. Ім’я «Едвард» було поцуплено з відомої саги, і кожна з дівчат, що чули це ім’я, впадали в романтичний транс. Як виявилося, доволі практична, а не романтична, Феофанія його вигадала, щоб прикриватися ним, як вагомою причиною не відвідувати вечірки. Бо, шалено збуджений палкий коханець це - вагома причина залишатися вдома, а недописана курсова – ні. Краще б вона не курсові писала, а шукала кохання! Втім, можливо, сьогодні їй знадобляться його, Едіка, послуги. – Він занадто нав’язливий. Контролює мене. Я вирішила провчити його та зникнути на декілька днів.

      - Правильно, - підтримала колишню однокласницю Надійка і сьорбнула несмачну каву. Скривилася та додала,  – Чоловіки, вони всі такі – власники. Я б навіть сказала, що вони – рабовласники. Треба, час від часу, ставити їх на місце. Допомога потрібна?

     Фані зважила на цю пропозицію. Сьогодні мали б перерахувати частину її заробітної плати, тож…

      - В Едіка друзі розуміються на техніці. Я не здивуюся, якщо вони вистежать мене за зарплатною карткою. Тож, може,  ти даси мені, - вона назвала суму, яка мала б бути вже зараз на картці, - а потім знімеш її в банкоматі? Або розрахуєшся у супермаркеті. Я назву свій пін-код.

      - Не можна називати свій пін-код іншим, - насварилась Надійка. – То, який він?

      Обмінявши пін-код на певну суму грошей, Фані проводила Надійку до маршрутки. Там вони обійнялися, і Надійка, сповнена ентузіазму, що провчила чергового рабовласника, вирушила до рідного міста.

      Фані ж, попрямувала до парадного, тобто головного входу-виходу залізничного вокзалу, бо припускала, що головорізи шукатимуть (якщо взагалі шукатимуть) її на неголовних входах-виходах.

      У головному вестибюлі залізничного вокзалу відбувалося щось дивне. Було дуже гучно та голосно від звуків декількох сотень голосів. Біля ескалатору, що доставляв пасажирів нагору, з’юрмилася велика кількість людей, які щось збуджено обговорювали.

       Феофанія ж, спробувала. як найнепомітніше, прослизнути до головних дверей залізничного вокзалу. Вона вже майже вітала себе із виконанням складного завдання, як гул голосів завмер. Дівчина перелякано озирнулася та побачила дивовижне явище.

      Сходинками ескалатору, тими, які спускалися, нагору видиралася висока фігура у спортивному костюмі. Швидкість руху фігури була явно більшою за швидкість руху ескалатора, адже фігура рішуче та впевнено просувалася вгору. Раптом фігура перестрибнула на інші сходинки, ті, що рухалися вгору, граційно приземлилася та спокійно поїхала на другий поверх залізничного вокзалу.

      Фані припустила, що то був якійсь ненормальний спортсмен, з тих, які плутають, коли треба ставати на ескалатор нагору, а коли – униз.

      Але її припущення було помилковим, щойно фігура досягла другого поверху, вона пересіла на відповідну частину ескалатора та спокійно, під бурхливі оплески глядачів, спустилася на перший поверх.

       Феофанії перехопило подих. Це був, ну так, явно постарівший, трохи побитий життям та вкритий зморшками, колись надзвичайно популярний голлівудський актор, що приймав участь у безлічі голлівудських бойовиків. Звичайно ж, на боці добра.

      Ще десь з десять років тому, батько Фані обожнював голлівудські фільми із цим актором, бо той сам, без дублерів, виконував найкарколомніші трюки. Наскільки ж тато засмутився, дізнавшись, що актор змушений був відмовитися від зйомок, через проблеми із нирками.

     І ось він, цей неймовірний актор, тут: знову виконує сам свої карколомні трюки.

     Залою залізничного вокзалу прокотилися шалені оплески, а тоді, актор привітався з усіма, важко вимовляючи складні українські слова привітання.

      До нього підійшла пані, із мікрофоном у руках, та почала про щось запитувати. Виявилося, що голлівудський актор має українське коріння, тож приїхав відвідати свою історичну батьківщину по материнській лінії. Знову оплески.