Розділ 1. Вбивство аудитора.

     В аудиторській фірмі  “Ідвайсер та партнери” святкували повернення до роботи керівного партнера Олени Леонідівни Розаєвої. Пані Олена Леонідівна щойно перенесла небезпечну для життя операцію на апендикс  і, повна завзяття, повернулася до роботи.

      В той момент, коли починається наша історія (а це – літо 2016 року) пані Розаєва гордовито сидить у коричневому м’якому шкіряному кріслі, а всі співробітники з’юрмилися біля неї. У кожного в руці бокал солодкого ігристого вина, більш знаного, як - “Шампанське”.

    - За повернення  до роботи нашого незламного капітана, - проголосила Наталя Нюренко, викликаючи тихі смішки у співробітників.

    - За здоров’я Олени Леонідівни, - додала Ірина Машиніна.

     Дзвенькіт бокалів пролунав у кімнаті, сповіщаючи про єдність думок всіх співробітників ТОВ “Ідвайсер та партнери”.

     Пані Розаєва була зворушена – приємно усвідомлювати, що твої працівники настільки одностайні. Вона була стрункою середнього віку пані, в якої все виходило, як слід. Одягалася вона вишукано і стильно, надаючи перевагу пастельним відтінкам. В неї були великі темні очі та темне коротко стрижене волосся, корені якого біліли. Це дивувало її знайомих – адже не зрозуміло навіщо натуральній білявці фарбуватися у брюнетку.

     - Дякую, мої любі, - сказала Олена Леонідівна, допиваючи солодку рідину. – Я дуже рада, повернутися до вас. А ще більше я рада, що ви впоралися без мене.

     - Все це завдяки пану Володимиру, - посміхнулася пані Машиніна.

     Пан Володимир пробурмотів щось незрозуміле, але його червонувате обличчя промовисто  казало, що він радіє компліменту. У невеличкому жіночому колективі пан Володимир Синявський був єдиним чоловіком. Пан Синявський був досить молодий спортивної статури, хоча і з деякою схильністю до повноти, перспективний та вільний – він щойно оформив розлучення. А ще… ще він був дуже схожий на відомого популярного актора. Тож не дивно, що майже весь жіночий колектив ТОВ “Ідвайсер та партнери” намагався заволодіти його увагою.

     Олена Леонідівна глянула на наручний годинник і сказала:

     - Я дуже рада бачити вас усіх, але мушу бігти. До речі, пан Синявський Ви вже розробили новий спосіб оптимізації для ПП “Фірма ЯУ”?

      - Я майже закінчив. Але, не думаю, що вони звернуться до мене знов.

       Пані Розаєва нахмурила тонкі брови. Вона звикла, що до її співробітників звертаються завжди.

       - Чого це раптом? – запитала Олена Леонідівна.

       - Я не захотів підтвердити правомірність віднесення до витрат сум з поліпшення основних засобів.

       - Хіба, це - не витрати? – втрутилася пухка Наталя Нюренко.

       - У період моєї перевірки, їх відносили до складу збільшення вартості основних фондів та подальшої амортизації, - пояснив пан Синявський.

       - А. Точно, - пані Нюренко щойно згадала, що донедавна, коли було ще старе законодавство, було так, як сказав пан аудитор.

       - Але можна було б щось вигадати, - дещо роздратовано сказала пані Розаєва. - Гаразд, зараз втягнуся до роботи і зв’яжуся  із ними. – Вона піднялася, взяла шкіряну сумку та попрямувала до дверей. Потім, керівний партнер фірми зупинилася, повернулася та додала, - геть забула. Мені на завтра потрібний звіт про фірму “МЕТЕЛИКИ”. Зробіть його, - вона посміхнулася підлеглим білозубою посмішкою та процокала на високих підборах геть.

      Атмосфера всезагального миру та спокою одразу ж зникла з кімнати. Співробітники фірми почали сперечатися, хто зробить звіт. Як завжди, роботу віддали наймолодшій – Феофанії Петренко.

    - Але чому знову, я?! – обурилася дівчина.

    - Тому що, у тебе немає ані дітей, ані родини, - дивлячись у кишенькове дзеркало та підводячи пурпуровою помадою свої тонкі губи, відповіла пані Машиніна.

     Співробітниці разом вийшли з офісу, обговорюючи новий законопроєкт про податок на додану вартість.

     - Я теж маю залишитися та доробити деякі справи, - підморгнув пан Синявський Феофанії. Дівчина одразу ж почервоніла, сподіваючись, що співробітник каже це просто так, а не з наміром на приємне продовження вечора.  Тим часом, пан Синявський простягнув флешку, додаючи: - Тут остання редакція законів, якщо знадобиться.

     - А, ось де вона, - пробурмотіла Наталя Нюренко, раптово повертаючись до кімнати. – Парасольку забула, - додала вона. Потім похитала головою та вийшла з приміщення. Пані Нюренко, була  стриженою під каре брюнеткою середнього віку, середнього зросту, не славилася надзвичайним розумом, зате мала високі моральні принципи. Зараз вона розмірковувала, чи не підмінити Феофанію на роботі. Але бажання приєднатися до своєї давньої подруги переважило бажання приєднатися до самотнього пана Синявського.

      Тим часом, Феофанія подякувала за флешку, а Володимир Синявський повернувся до свого окремого кабінету, зі словами: “У випадку чого  - звертайся”.

    - Як?! Ну, як я заведу родину та дітей, якщо весь час стирчу на цій дурній роботі?! –  У розпачі Феофанія плюхнулася на стілець перед комп’ютером.

     Феофанія Олегівна Петренко – більш відома серед друзів як “Фані”, – походила з небагатої родини, яка проживала у провінції. Батьки дуже любили свою донечку, а донечка любила батьків. Тому дівчинка добре вчилася, за що отримала змогу поступити до Київського Університету. Вчилася вона добре і після закінчення навчання попала на стажування до аудиторської фірми   “Ідвайсер та партнери”. Кілька місяців тому, її прийняли до постійного штату фірми, що було неабиякою удачею. Єдине, що не подобалося Феофанії, це те, що її постійно залишали доробляти якісь справи. А вона – от дурепа! – думала, що зможе налагодити своє особисте життя щойно підшукає нормальну роботу. З іншого боку, дівчині неймовірно пощастило. Хто ще з її однокласників, чи навіть одногрупників, міг похвалитися  роботою у відомій аудиторській фірмі, майже у центрі Києва!