14

Ох, не питай, не питай…

Серце не розривай.

Квітка

         Наречена була розкішною у своїй простоті. Нічого зайвого. Якби я планувала своє весілля, воно було б саме таким: невеличке, лиш коло близьких та рідних, радісне, сповнене дружньої атмосфери й любові. Архип любив Злату, то виднілося неозброєним оком. Він погоджувався на все, що вона хотіла. І це не байдужість до свята чи забаганок нареченої, зовсім ні – це почуття взаємності та довіри. Коли чоловік дихає жінкою.

         Я хотіла, щоб у них було гарне свято. Особисто контролювала кожний процес. Не давала своїм пташечках спуску. Вони, бідолахи, уже кренькали, але ще не знали – за виявлену доскіпливість і відповідальність кожного чекав додатковий вихідний та невеличка премія. Я вже розпорядилася.

Правда, єдине, що мене справді турбувало – це Гордій. Довелося взяти його з собою на кілька годин, адже батьки подалися на гостину до Андрія з Катею, а Дарина з Матвієм закордоном. Я не переймалася, що він перетнеться з Драганчуками. Бо у таких випадках, коли мені доводилося виїздити до комплексу у вихідні, він сидів з кухарями на кухні. Дмитро підгодовував його смачненьким, а офіціанти по черзі рубалися з ним у стрілялки. Гордій завжди вигравав. Тому, інколи кухня нагадувала безкрайнє поле битви, бо через віртуальні перипетії на плиті щось згоряло.

Я планувала поїхати після того, як наречені випустять з коробки кульки. І була надто заклопотана, щоб думати про Северина. Власне, на одвірках свідомості, я завше про нього думала. То уже як білий шум. Ми з ним досі не переписалися і не бачилися. Від дня, коли до мене приїхала картина, минуло трохи більше тижня. Сьогодні субота. Весілля. Наречена в чарівній мереживній сукні. Без фати. У волоссі лиш білі орхідеї. Вдяганка не приховувала вагітність, а навпаки підкреслювала. Я бачила, як руки Архипа постійно торкалися живота. Він ніби хотів захистити її від усього, і те життя, що в ній росло.

Я не хотіла… І не бажала проводити паралелі з собою, але робила те мимоволі. Мого Гордія батько не чекав. І сама я не надто його хотіла. Давно змирилася з цією правдою. Я визнавала за собою емоційну холодність щодо дитини. Усе змінилося, коли він народився. Ось тоді, ніби хтось увімкнув червону кнопку. Відбувся спалах. Його поклали мені на груди. Малого, синього і повністю беззахисного. Я злякалася і заплакала, що не дам ради з дитиною. Мені було лишень вісімнадцять.

Але у мене були батьки. Підтримали, усього навчили, показали як треба і жодного разу не засудили. Не дорікнули.

Свято я пильнувала на відстані. У прочинені двері зали. Показатися там було б зле. Інколи у просвітку майоріла постать Северина у чорних штанях та блідо-блакитній сорочці. Атмосфера гостини була настільки позбавлена формальності та урочистості, що чоловіки познімали піджаки і порозстібали ґудзики на комірцях, а веселий жіночий сміх лунав повсякчас. Додавала антуражу велика собацюра, яку звали Лорі. Вона належала Златі. Їй на ошийник також пов’язали білі квіти. Орхідеї, як у волоссі нареченої.

От чого я боялася, що Гордій її побачить і почне випрошувати й собі таку, а у нашому випадку це нереально. Покласти на тендітні плечі няні Олесі ще й собаку, то вже верх нахабства. Вона у нас золото. Терпцю має за двох.

Коли залунала після гурту «Без Обмежень» «Зорі запалали», я штрикнула своїх пташечок, щоб винесли на середину зали величезну білу коробку. Вона мала круглу форму. Була набита рожевими кульками, наповнені гелієм. Коробка відкриється і вони плавно злетять до стелі. Чарівне дійство. Я хотіла його побачити, бо вклала багато часу, щоб організувати свято досконало, але мене покликала Іларіона. Інші гості з номеру люкс пожалілися, що рушники в номері брудні. Постіль запрана. А на телевізорі пилюка.

Я лишень зречено зітхнула. Таке у нас постійно. Насправді ж, ці вередливі пики хотіли до чогось доскіпатися, аби збити ціну на проживання у номері. Не вийде. Я навчена. Зараз інший номер дамо. От і все.

Покинувши свій пост спостереження усього лиш на десять хвилин, по поверненню моє серце впало на холодні кахлі і беркицалося там, як вугор без заповітної водойми.

Мій Гордій стояв біля коробки з кульками, уже три тримав в руці. А біля нього зібралися всі Драганчуки. Северин сидів просто на дупі і вхопився за голову. Софія приклала пальчик до ямочки на підборідді мого сина.

А ось і правда. Тільки я до неї не готова.

Геній

Я не бачив Маргариту протягом усього свята. Вона майоріла десь збоку, але не показувалася. Я впізнав її по високій поставі та розпущеному волоссі. На ній красувався темно-бузковий костюм.

         Цей день я повністю присвятив сестрі та її радості. Намагався не думати про жінку, яка ввижалася уві сні занадто часто. Просто я думав про неї часто. Ось і снилася.

Благо, Ліза була заклопотана роботою та допомогою сестрі з весіллям. Не телефонувала. Зрідка писала, щоб привітатися. Але я смикався від повідомлення Маргарити.

Не цілований ходив.

Ну і нехай. Я потерплю. Після весілля знову заїду до комплексу з подарунком. Картина їй сподобалася. Я відчув це. Якщо донька Гожого не визнавала банальності, а я спустився до неї з маргаритками, тому що не звик напружуватися щодо спілкування з жінками, то варто переходити на новий рівень.