11

Як тисне в серці,

І чого?

Геній

         Я думав, що мене зараз розірве від збудження і лементу думок. Вони постійно плуталися й стрибали, як кодло набридливої зарази. Намагаючись погамувати в собі цей збурений ґвалт, я почав глибше та повільніше дихати, але перед очима все одно стояла Маргарита з розпущеним волоссям. Коли побачив її на ґанку, мене ніби чимось важким торкнуло. Як спалах ядерного вибуху.

Нутро кричало, що це вже було. Я бачив десь таку жінку, з розпущеним волоссям, яке пропускав крізь пальці. Тільки де я це бачив і коли це сталося зі мною? А воно сталося.

У салоні авто запала тиша. Мама і сестра не обмінювалися взаємними обговореннями щодо комплексу, мабуть, їм заціпило від побаченого. Це вперше вони побачили мене з жінкою, до якої я відкрито проявив інтерес. Раніше жодну зі своїх любовних пригод з ними не знайомив, чи хоча б показував. Попри те, що ми з Лізою ділили одне ліжко і не приховували цього, я не афішував рідні ці взаємини. Наперед знав, що вони закінчаться нашим розфейдишем.

- Вас куди? – ми давно покинули територію комплексу, але говорити нормально я зміг тільки зараз.

- На роботу, - в один голос мовили мої жінки.

Я усміхнувся. Кивнув. Мама мала власне агентство, яке займалося дизайном інтер’єрів, а Злата працювала в юридичній конторі.

Додавши газу, я глянув на сестру. Вона усміхнулася мені. Напевно, щось скаже, але потім, коли цього не почує матір. У нас зі Златою були близькі та довірливі стосунки. Я її дуже любив.

Першою я довіз маму. Вона сиділа ззаду і за весь час ані словом не обмовилася. Думала про мене і Маргариту, я знав і відчував як рояться її думки.

Коли авто зупинилося перед висоткою зі скла та бетону, де вона орендувала приміщення, з вуст моєї неньки нарешті вирвалися словоблудники.

- Вона донька Гожого, - не дорікала, а пояснювала мені, великорослому йолопу, що наслідки певних вчинків нас завжди наздоганяють.

- Я знаю. І що? – я обернувся до неї.

У грозових хмарах маминого погляду залягла тривога. Довкола очей та рота пролягли глибокі зморшки.

- Я нагадую, поки ти не сплутав хіть із почуттями.

- Хіть – також почуття.

- Хіть – це жага володіти. Вона нічого спільного немає з почуттями.

- Виходить, хіть – зло. Але, якби ти їй не піддалася, не було б мене. Хіба, ні? – я міг розмовляти зі своєю мамою про все на світі. У нас не було тем з позначкою табу.

І про те, як я з’явився на цей світ, мені розказав Роберт. Не вона. Не тому, що соромилася, а тому, що його батьки не хотіли бачити мою маму поряд з сином. Мама пішла. А з собою прихопила мене. Правда, на ту пору я лиш зродився під її серцем.

- Для своїх дітей я обирала найкращий генетичний матеріал. І жодного разу не прогадала, - резонно зауважила вона. – Тому хіть була виправданою.

- То хіть потрібна лише для того, щоб продовжити рід? Я сумніваюся, що секс у тебе був лише тричі за життя.

Злата реготнула і прикрила своє неподобство долонькою. Мама усміхнулася. То не секрет, що у них з Робертом насичене статеве життя досі. І ми чесно думали, що на Дем’янові вони не зупиняться, але зупинилися. Війна настрашила продовжувати рід Драганчуків далі.

- Все таки, ви занадто розумні в мене.

- Ну, ти ж сама обирала генетичний матеріал, - бренькнув зухвало.

- Мабуть, перестаралася, - вона відчинила дверцята й запустила до салону осінню прохолоду. – Бувайте, діти.

Ми з сестрою провели її поглядами. Висока й струнка постать матері зникла за скляними дверима висотки, а я знову дав по газах. На роботі треба показатися. Арчер злитиметься. У нас проект з японцями кипів та булькав, потребував повсякчасного пильнування. До того ж, ми почали працювати над новим застосунком для Googl, і цього ігнорувати не можна зовсім.

Злата мовчала аж поки я не зупинився перед дверима її контори, глянув пильно і буркнув:

- Скажи вже щось?

Вона глянула на мене. Узяла мою руку, що лежала на кермі, у свої теплі пальчики та всміхнулася.

- Вона тобі подобається.

- Надзвичайно.

- Ти таку шукав?

- Ще не знаю.

- Знаєш… Просто мені не кажеш, - її погляд набув лагідності погожого дня. – Лізі не бреши. Це не чесно.

- Я їй ніколи не брехав.

Злата всміхнулася. Цмакнула мене в щоку і вийшла.

Зітхнувши непевностям, що обсіли мою дурну голову, я подався на роботу. Ближче до вечора отримав повідомлення від Лізи. Вона хотіла приїхати. А я був чесний з собою та нею – не міг думати ще про когось, окрім жінки, яка пахла квітами і поставила мене на коліна. Я написав, що буду пізно. На приємне продовження вечора розраховувати не варто, я просто не буду здатний на це ні морально, ні фізично.

У мені все піднімалося лиш від згадки, як волосся Маргарити тікало крізь пальці, але я досі не мав її номера телефону. У неї були соціальні сторінки, але світлин там практично не було. Лиш три здибав,  та й ті восьмирічної давності. Трохи дивувало, що в добу повної віртуалізації життя, вона не мала активної сторінки в соцмережах. Або мала, та все видалила. Все ж її батько займався специфічним ділом, це могло в плинути на активність в соцмережах.