9

Не хочу я, і не проси,

Без тебе лиш одні плюси.

Геній

         Я глянув на годинник. Уже восьма. За вікном, звідки відкривався дахозносний краєвид з десятого поверху на місто, варилася мжичка. Осінь заступила сонце. Вкрила місто сірістю та жовтогарячими барвами. На цьому дикому контрасті я ловив себе на думці, що втрачаю дещицю чогось важливого.

Ці думки не полишали мене з літа. Я навіть не збагну, коли точно вони зароїлися в голові. Чи тому посприяла ситуація з Архипом та Златою, а чи зустріч з донькою Гожого, яка не відповіла взаємністю, а відкинула її, начебто непотріб. На зустрічі з японцями її не було. Як сказала Іларіона: «Маргарита Захарівна за кордоном, але ви не переймайтеся, ми свою справу знаємо».

Я не мав сумніву, що знають. І переконався в тому особисто. Наші перемовини з японцями минули бездоганно. Краєвид за вікном переговорної їх настільки зачарував, що лишень кивали і казали «Yes… Of course». Аж нудно зробилося. Я чекав більшого загравання зі мною, а ми з ними. Не вийшло. Японці у нас в кишені. Радіти б…

Але я постійно почувався спустошеним. Ніби чогось бракувало для повноти картини. Може, якоїсь приземленості. Я усе частіше, повертаючись в порожню квартиру, замислювався, що когось хочу тут. Не домашню тваринку.

Раніше подібні думки мене не оповивали. Я знав, що не створений для сім’ї, хоча виріс на прекрасному прикладі. Проте, гадав, що дружина чи дитина відбиратимуть в мене час на щось справді важливе. Я горів своїми проектами, подорожами, відрядженнями… І здається вигорів. Навіть Ліза не могла заповнити тут порожнечу. Я хотів не цього. І не з нею. Вона бачила це, але все одно продовжувала приїздити до мене на ніч. Не часто.

Ми часто були відсутні в житті один одного.

Я крутився довкола своєї компанії, вона повсякчас перебувала у відрядженнях, оскільки займалася рекрутингом для різних компаній. Міняла місця роботи, як шкарпетки.

Колись, слухаючи промову голови Googl - Судара Пічаї,  я перейнявся ідеями та досягненнями його команди, і не зважив, як він порівняв технології минулого та майбутнього на своєму батькові та синові.

І ось, замислився, а на кому порівняю я.

У мого батька було троє нащадків, він з упевненістю знав, що його справа не згине, бо попри всі свої особисті досягнення, ми знали, чиї спадкоємці. Дем’ян, мій молодший брат нині підкорював бізнес-школу, Злата опанувала юриспруденцію, і вже кинулася у вир того славнозвісного жіночого щастя. Незабаром я стану дядьком. Після усього, що з нею трапилося, вона часу з Архипом не гаяла. Нарешті зробить Роберта дідом. Від щастя він плакав, коли дізнався.

Непроста ситуація з сестрою навчила нас триматися в купі. Ми й завжди трималися, мама  зуміла об’єднати нас, проте кожен хотів особистого простору і досягнень.

Я сьорбнув кави. Почув за спиною втишені кроки. Ліза прокинулася. Я обернувся. Усміхнувся їй. Ладна жінка. Струнка, білява, блакитноока… Розумна. Дотепна. Але не те. Я досі не міг збагнути, чому вона тримається за мене. Я ж егоїст. Від кінчиків волосся до нігтів мізинців на ногах.

- Ти вже йдеш? - - солодко муркотіла вона, підступаючись до кавоварки на моїй кухні-студії, натертій до ідеального блиску. Якось мені захотілося вчинити тут кавардак, але не вийшло. Я не знав, як це зробити.

- Так, - вилив залишки кави у мийку і помив біле горня. Глянув на ноги Лізи. Дупу ледь прикривала моя чорна футболка. Вона любила спати в ній, коли залишалася.

- Сьогодні побачимося? – В голосі надія впереміш з сонною млістю.

- Не знаю, - я казав правду. Підступився до неї, притискаючи до себе за талію. Подивився в очі. Гарна жінка, але серце не тьохкає. Не так, як з… Думка закодувалася недоступним файлом. Я поставив обмеження. Вона викинула мої квіти у смітник.

- Тоді тобі варто знати, що Злата нарешті прийняла пропозицію Архипа. І навіть погодилася на невеличке сімейне свято, - вона цмокнула мене в губи.

- Справді? – скинув брови в подиві. Я до останнього вважав, що сестра на це не піде. Вона юрист, вела справи про розлучення. Достоту знала, як воно буває.

- Так. Поки Архип в Аргентині, шукає варіанти закладів для святкування. По його поверненні хочуть зіграти весілля.

Ліза була близькою подругою сестри, тому  я не дивувався, що вона знала більше від мене чи батьків. Між подружками так заведено. Проте, я достеменно знав, що колись Ліза гріла ліжко Архипа, тому як вони зійшлися зі Златою досі загадка не тільки для мене, а й для самого нареченого. Нещодавно він мені сказав, що у нього зуби ціпеніють, коли вона приходить в гості. Я собі таке міг тільки уявити.

Цмокнувши її в губи, смачно, як належить після продуктивної ночі любощів, попрощався й вийшов на мжичку. Жовтнева прохолода трохи вирівняла стук серця в грудях. У мене виникла шалена ідея. Дурнувата. Але ж як кров в жилах застугоніла від усвідомлення, що я побачу її…

Піднявши високо комір чорного плаща, я заскочив у авто, і не вагаючись набрав батька. Ідея повинна бути не моя. Не з моєї ініціативи, тому що тоді моя великорозумна мама та сестра щось запідозрять. І справа була не в страху перед ними, а диким збудженням, що пронизало єство. Я боявся власних почуттів.